ЧОМУ ВАЖЛИВО НАВЧИТИ ДИТИНУ ВІДПОЧИВАТИ, А НЕ ТІЛЬКИ ЗАЙМАТИСЯ

 ЧОМУ ВАЖЛИВО НАВЧИТИ ДИТИНУ ВІДПОЧИВАТИ, А НЕ ТІЛЬКИ ЗАЙМАТИСЯ

Сьогодні багато дітей живуть у режимі: гуртки, підготовка, “розвивашки”, секції, постійні стимули. І дорослим здається:

 чим більше занять — тим краще для розвитку.

Але дитячий мозок розвивається не лише через навантаження.

 Мозку обов’язково потрібен відпочинок.

ЧОМУ ВІДПОЧИНОК ТАКИЙ ВАЖЛИВИЙ?

Нервова система дошкільника ще незріла. Дитина швидко: перевтомлюється, перезбуджується, виснажується від великої кількості стимулів.

І якщо мозок постійно “працює”, без пауз на відновлення — нервова система починає давати збої.

ЩО БУВАЄ, КОЛИ ДИТИНА НЕ ВМІЄ ВІДПОЧИВАТИ?

Можуть з’являтися:

- істерики,

- плаксивість,

- гіперактивність,

- протест,

- проблеми зі сном,

- погіршення уваги,

- психосоматичні симптоми,

- емоційне виснаження.

Часто “погана поведінка” — це перевантажена нервова система.

 Відпочинок — це не лише сон.

Для дитини відпочинок — це: покійна прогулянка, вільна гра,  малювання без оцінювання, обійми, казка, тепла ванна, тиша,  нудьгування, повільність. 

 Саме під час відпочинку мозок:

- “переробляє” інформацію;

- закріплює навички;

- відновлює нервову систему;

- знижує рівень стресу;

- формує стійкість до навантажень.

 Без відпочинку розвиток гальмується, а не прискорюється.

ЧОМУ СУЧАСНИМ ДІТЯМ ОСОБЛИВО ВАЖКО?

Сьогодні дитячий мозок часто перевантажений: гаджетами, шумом, надлишком стимулів, великою кількістю занять.

Мозок не встигає “переварювати” інформацію.

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ВІДПОЧИВАТИ?

  Не заповнювати весь день активностями

У дитини має бути: час “нічого не робити”.

Саме тоді: народжується уява, запускається самостійна гра,  нервова система відновлюється.

 Давати вільну гру

Не весь час “навчати”. Вільна гра: заспокоює, розвиває мозок, допомагає емоційно переробляти події. Вчити сповільнюватися.

Корисно: дихати, слухати спокійну музику, читати, гуляти без поспіху.

 Створювати “тихі паузи”

Після садочка чи гуртків дитині потрібен час: без шуму, вимог і великої кількості стимулів.

 Показувати власний приклад

Діти вчаться у дорослих. Якщо батьки постійно “живуть у гонці”, дитині теж важко дозволити собі відпочинок.

 

Перевантажена дитина не стає “розвиненішою”.  Розвиток відбувається тоді, коли є баланс: навантаження, відновлення,  безпека, сон, гра, контакт із дорослими.

Навчити дитину відпочивати — це не “розбалувати”.

Це:

- турбота про нервову систему;

- профілактика перевантаження;

- основа психічної стійкості;

- важлива навичка на все життя.

Бо дитині потрібен не лише розвиток. Їй потрібен ресурс для цього розвитку.

Важливо: усі вікові норми та етапи розвитку, про які йдеться, є середньостатистичними показниками. Вони слугують орієнтиром, а не жорстким правилом. Кожна дитина має свій темп дозрівання нервової системи та розвитку мозку.

#дитячийпсихолог #дошкільнята #нервовасистема #перевтома #саморегуляція #психофізичнийрозвиток #розвитокмозку #порадибатькам #емоційнийінтелект #вільнагра #дитячийсон #сенсорнаінтеграція #психологіядітей #відпочинокдитини #розвитокдитини #вихованнябезкрику #емоційнийрозвиток #психологукраїна #батькиідіти #здоровадитина

Навіщо дітям кордони

 Навіщо дітям кордони

 Проблеми, що виникають через відсутность кордонів:

- Нездатність сказати «ні» людям, яким нічого не варто образити іншого, і покласти край їх образливій поведінці.

- Власні згубні звички. Невміння приймати відмову від інших і поважати встановлені ними рамки.

- Нездатність заради досягнення певних цілей і завдань перемогти в собі бажання потурати власним примхам.

- Прагнення мати справу з безвідповідальними або здатними образити іншу людину людьми, намагаючись при цьому «вплинути» на них.

- Бажання взяти на себе відповідальність за життя інших.

- Здатність легко виявитися об'єктом маніпулювання або «іграшкою» в чужих руках.

- Невміння зближуватися і налагоджувати близькі відносини з іншими людьми.

- Нездатність бути щирим з близькими.

- Нездатність відстоювати свою думку і продуктивно вирішувати виникаючі конфлікти.

- Прагнення грати роль жертви, замість того щоб ставити перед собою конкретні цілі і відчувати себе господарем свого життя.

- Схильність до шкідливих звичок і нав'язливих станів. Неорганізованість і невміння довести розпочату справу до кінця.

 Якості особистості, що формуються при наявності кордонів

- Чітке відчуття того, хто вини такі.

- Уявлення про те, за що вони відповідають.

- Здатність самим робити вибір.

- Розуміння того, що якщо зроблений правильний вибір, то все складеться добре, а якщо неправильний, то їм доведеться зустрітися з наслідками.

- Можливість пізнати справжню любов - любов, засновану на волі.

 

Якщо ви хочете дізнатися принципи і правила формування особистісних кордонів у дітей читайте книгу Г. Клауд, Д. Таунсенд «Діти: кордони, кордони». Деякі витяги пропоную вашій увазі.

      Діти потребують батьків, які стануть їх зовнішніми кордонами, будуть їх поправляти, обмежувати, дотримуватися причинно-наслідкових зв'язків до тих пір, поки їх зовнішні кордони не перетворяться у внутрішні.

      Межі, або їх ще називають рамки, це ті непорушні правила, підвалини які допомагають кожному з нас відчувати свою цілісність, впевненість в собі і інших. Це чітке уявлення про те, що можна і чого не можна допускати в ставленні до себе і інших людей; ясне бачення того, де «я починаюся і де закінчуюся».

      Дитині необхідно відчувати межі дозволеного, вона спирається на схвалення або осуд, як на стіни.

     Одне з основних призначень батьків - навчити дітей бути відповідальними за свою особистість, здоров'я, успішність, щастя.

 

©Іванова Вікторія

Фізична та психологічна готовність дитини до школи: що дійсно важливо?

 Фізична та психологічна готовність дитини до школи: що дійсно важливо?

Багато батьків перед школою хвилюються: чи вміє дитина читати, рахувати, писати, сидіти за партою.

Але готовність до школи — це значно більше, ніж знання букв і цифр.  Дитина може добре читати, але бути психологічно неготовою до шкільного навантаження. І навпаки — не читати, але мати хорошу базу для успішної адаптації.

Що входить у готовність до школи?

Умовно її можна поділити на:

- фізичну,

- психологічну,

- емоційно-вольову,

- соціальну,

- мовленнєву та пізнавальну.

І все це важливо в комплексі.

1. Фізична готовність

Школа — це навантаження не лише на психіку, а й на організм.

Дитині важливо:

• витримувати режим дня;

• мати достатню витривалість;

• не виснажуватись швидко;

• нормально переносити сидяче навантаження;

• мати розвинену дрібну моторику;

• достатній рівень координації.

  Часті хвороби, сильна втомлюваність, труднощі зі сном або концентрацією можуть ускладнювати адаптацію.

2. Психологічна готовність

Це не про “розумний/нерозумний”. Це про:  здатність дитини справлятися з новими вимогами.

ЩО ВАЖЛИВО?

 Вміння слухати інструкцію

Не лише чути, а утримувати її і виконувати.

  Здатність чекати

У школі не все відбувається “одразу”.

  Навички саморегуляції

Дитина поступово вчиться:

• зупиняти імпульс,

• контролювати поведінку,

• витримувати фрустрацію.

  Ставлення до помилок

Якщо дитина руйнується через: “не вийшло”, “мене виправили” - адаптація буде складнішою.

  Навички контакту

Школа — це соціальне середовище. Важливо:

• просити допомогу,

• взаємодіяти,

• чекати чергу,

• домовлятися,

• витримувати правила.

3. Емоційно-вольова готовність

Один із найважливіших компонентів. Чи може дитина робити щось не лише “коли хочу”, а й “коли потрібно”?

Наприклад:

• завершити завдання,

• досидіти до кінця,

• виконати не дуже цікаву діяльність,

• не кидати справу при труднощах.

4. Мотиваційна готовність

Чому дитина хоче до школи? Тривожний сигнал, якщо:

- “бо куплять рюкзак”,

- “бо мама сказала”,

- “щоб бути кращим”.

Краще, коли є інтерес:

- “хочу дізнаватися нове”,

- “хочу навчитися”,

- “хочу бути школярем”.

5. Мовленнєва і пізнавальна готовність

Для школи важливо:

• розуміти мовлення дорослого,

• будувати фрази,

• переказувати,

• ставити питання,

• мати базову увагу, пам’ять, мислення.

Але дитина не зобов’язана йти у школу вже “маленьким відмінником”.

Що НЕ є головним показником готовності?

- вміння читати у 5 років,

- знання англійської,

- “сидить тихо”,

- велика кількість гуртків,

- ідеальні прописи.

Іноді за “успішністю” ховаються:

• тривога,

• перевтома,

• страх помилки,

• емоційне виснаження.

Ознаки, що дитині може бути складно у школі

- швидко виснажується,

- не витримує правила,

- сильна імпульсивність,

- істерики через помилки,

- не може довести справу до кінця,

- уникає труднощів,

- дуже тривожна,

- не може бути без дорослого,

- має труднощі комунікації.

Це  сигнал, що потрібна підтримка.

Що можуть зробити батьки та психологи ДО школи?

- розвивати самостійність,

- тренувати режим дня,

- грати в ігри на правила і чергу,

- вчити просити допомогу,

- формувати толерантність до помилок,

- читати, говорити, грати,

- не перевантажувати гуртками,

- підтримувати інтерес до пізнання.

Готовність до школи — не “іспит” і не “ярлик”. Усі діти розвиваються у своєму темпі. Іноді дитині потрібен додатковий рік для дозрівання нервової системи, емоційної стабільності чи соціальних навичок. І це нормально. 

Справжня готовність до школи — це не лише: “вміє читати”.

А:

- може витримувати труднощі,

- взаємодіяти з іншими,

- слухати і чекати,

- помилятися і пробувати знову,

- поступово ставати самостійним.

Бо саме це допомагає дитині не просто “піти у школу”, а адаптуватися до нового етапу життя без перевантаження і втрати впевненості в собі.

#психологЗДО #готовністьдошколи #дошкільнийвік #психологвсадочку #адаптаціядошколи #емоційнийрозвиток #саморегуляція #дитячапсихологія #роботазбатьками #соціалізація #підготовкадошколи #інклюзія #ООП #психологічнаготовність #фізичнарозвиток

ЯК ДОПОМОГТИ ДОШКІЛЬНИКУ ГОВОРИТИ ВПЕВНЕНО

 ЯК ДОПОМОГТИ ДОШКІЛЬНИКУ ГОВОРИТИ ВПЕВНЕНО 

 (без сорому і страху)

Буває так: вдома дитина говорить багато, легко, активно.

А серед людей — тихо, пошепки або взагалі мовчить.

Або інший варіант: дитина хоче щось сказати, але: плутається, збивається, швидко здається, ховається за маму.

І тоді батьки хвилюються:

«Вона невпевнена?»

«Її хтось налякав?»

«Може, це проблема?»

Насправді впевнене мовлення — це навичка. І вона формується не через вимогу «говори голосніше», а через безпечний досвід.

ЧОМУ ДИТИНІ ВАЖКО ГОВОРИТИ ВПЕВНЕНО?

У дошкільнят мозок ще вчиться: контролювати емоції, справлятися з хвилюванням, підбирати слова, тримати увагу,

будувати фрази. А якщо дитина чутлива або тривожна — будь-яка ситуація «на людях» може сприйматися як перевірка.

ЯК БАТЬКИ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ГОВОРИТИ ВПЕВНЕНО

1.  Не виправляйте при інших. Фрази типу: «Скажи нормально!»,  «Не так! Повтори!», «Ти знову неправильно сказав!» - дуже швидко формують страх говорити.

 Краще: повторити правильно м’яко «Так, це автобус. Великий автобус.»

2. Давайте дитині час на відповідь. Часто дорослі перебивають або відповідають замість дитини. А дитині потрібна пауза, щоб “зібрати” слова. Просто почекайте 5–7 секунд. Це дрібниця для дорослого, але величезна підтримка для дошкільника.

3. Підтримуйте не результат, а сміливість. Впевненість росте не від “правильно”, а від “я можу”. 

Замість: «Молодець, гарно сказав!» (тільки якщо ідеально)

Краще:

  «Ти не злякався і сказав — це круто!»

  «Я бачу, ти старався.»

  «Ти молодець, що відповів.»

4. Вчіть коротких фраз для соціальних ситуацій. Дитині легше говорити, якщо є готовий шаблон. Наприклад:

«Можна мені?»

«Я хочу гратися.»

«Дай, будь ласка.»

«Я не хочу.»

«Мені неприємно.»

«Допоможіть.»

Це формує відчуття: я знаю, що сказати.

5. Грайте в “діалоги”. Діти найкраще вчаться через гру.

Спробуйте: «магазин», «лікар», «садочок», «в гостях», «дзвінок бабусі». Програвайте ситуації, де дитина тренує голос і слова без страху.

6. Показуйте приклад впевненого мовлення. Діти копіюють стиль дорослого..Якщо батьки постійно говорять: «Ой, вибачте…», «Я не знаю…», «Мені незручно…» - дитина вбирає цю модель.

Важливо демонструвати: чіткі фрази, спокійний голос, впевнене “ні”, ввічливе прохання.

7. Допомагайте дитині через тіло. Впевненість — це не тільки слова, а й нервова система. Працює: обійми перед виходом, 

спокійне дихання, гра «говоримо як лев» (гучно) і «як мишка» (тихо), вправи на голос: “ааа”, “ууу”, “ммм” у грі. Це знімає напругу.

8. Не змушуйте говорити “на публіку”. Фрази типу: «Розкажи вірш!», «Скажи тьоті, як тебе звати!» - можуть викликати сильний стрес.

Краще:  «Якщо захочеш — можеш привітатися.». І дати дитині право мовчати.

Щоб дитина говорила впевнено, вона має відчувати: «Мене не оцінюють. Мене слухають. Мені можна бути різною.» Впевненість виростає там, де є підтримка, а не контроль.

КОЛИ ВАРТО ЗВЕРНУТИСЯ ДО СПЕЦІАЛІСТА?

Якщо дитина:

- мовчить у садочку понад 2–3 місяці;

- боїться говорити з дорослими;

- говорить пошепки або тільки з мамою;

- уникає контактів;

- сильно тривожиться перед будь-яким спілкуванням.

Тоді краще м’яко звернутися до психолога.

ЧОМУ ДИТИНА “НЕ ЧУЄ” З ПЕРШОГО РАЗУ: РОЗВИТОК УВАГИ

 ЧОМУ ДИТИНА “НЕ ЧУЄ” З ПЕРШОГО РАЗУ: РОЗВИТОК УВАГИ

«Я вже 10 разів сказала!»

«Він ніби мене не чує!»

«Поки не крикнеш — реакції немає»

Такі ситуації знайомі майже всім батькам дошкільнят. Але дуже часто проблема не в “непослуху”, а у незрілості уваги та перевантаженні нервової системи.

ЯК ПРАЦЮЄ УВАГА У ДОШКІЛЬНИКА?

У маленької дитини мозок ще тільки вчиться:

- утримувати увагу,

- переключатися,

- чути інструкцію,

- не відволікатися,

- контролювати імпульси.

Лобні відділи мозку, які відповідають за увагу і самоконтроль, дозрівають поступово — аж до підліткового віку.  Тому дошкільник фізіологічно не може бути уважним “як дорослий”.

ЧОМУ ДИТИНА НЕ РЕАГУЄ З ПЕРШОГО РАЗУ?

  Вона занурена у гру. Для дитячого мозку гра — це серйозна діяльність. Коли дитина будує, фантазує чи грає:  мозок максимально сфокусований на процесі.  І різке:  «Іди їсти!»

може просто “не дійти” одразу.

 Увага ще нестійка. У 3–6 років увага швидко виснажується.

Дитина легко: відволікається, переключається,  забуває інструкцію. Це особливість розвитку мозку, а не “впертість”.

 Забагато слів. Довгі пояснення дитячий мозок часто “втрачає”.  -  «Скільки можна говорити, зараз ми швидко одягаємося, беремо речі, взуваємося і виходимо!»

Для дошкільника краще:

  «Одягаємо взуття.»

  «Йдемо мити руки.»

 Перевантаження нервової системи. Коли дитина втомлена або перевантажена, мозок гірше обробляє інформацію.

Тоді з’являється:  “не чує”,  дратується, зависає, реагує не одразу.

 Дитина не вміє швидко переключатися. Дошкільникам складно різко перейти:  від гри → до їжі;  від мультика → до сну;  від прогулянки → додому.

Мозку потрібен час на “перебудову”.

ЩО ДОПОМАГАЄ ДИТИНІ КРАЩЕ ЧУТИ?

 Спочатку контакт — потім прохання. 

Підійдіть:

- встановіть зоровий контакт,

- доторкніться,

- скажіть коротко і спокійно.

 Говоріть коротко.

Одна інструкція = одна дія.

Чим молодша дитина — тим коротші фрази.

Попереджайте про перехід.

Добре працює:

  «Через 5 хвилин будемо збиратися.»

  «Ще 2 хвилини гри.»

Це допомагає мозку переключитися без стресу.

 Менше фону.

Телевізор, мультики, шум — перевантажують увагу.

Дитині важче чути вас серед великої кількості стимулів.

 Режим і сон.

Недосип і перевтома дуже погіршують концентрацію.

Найкраща “вправа на увагу” — виспана нервова система.

 Ігри на розвиток уваги.

Корисно грати:

- «Завмри»,

- «Червоне-зелене»,

- пазли,

- ігри з рухами під музику,

- повторення ритмів і слів.

Через гру мозок тренується природно.

КОЛИ ВАРТО ЗВЕРНУТИ УВАГУ?

Консультація спеціаліста потрібна, якщо дитина:

- зовсім не утримує увагу;

- не може виконати просту інструкцію;

- постійно “вимикається”;

- надмірно імпульсивна;

- є труднощі і вдома, і в садочку.

Коли дитина “не чує” — це не завжди про неслухняність.

Часто це: незрілість уваги, перевтома, складність переключення,

 особливості розвитку нервової системи.

І головне, що допомагає дитині навчитися чути — не крик, а спокійний контакт, стабільність і підтримка.

Усі вікові норми та етапи розвитку, про які йдеться, є середньостатистичними показниками. Вони слугують орієнтиром, а не жорстким правилом. Кожна дитина має свій темп дозрівання нервової системи та розвитку мозку.

#дитячийпсихолог #увагадитини #розвитокуваги #порадибатькам #дошкільнята #нервовасистема #саморегуляція #психофізичнийрозвиток #розвитокмозку #емоційнийінтелект #дитячаповедінка #вихованнябезкрику #перевтома #сенсорнаінтеграція #самоконтроль #режимдня #розвитокдитини #психологіядітей #психологукраїна #батькиідіти

РЕЖИМ ДНЯ: ЯК ВІН ФОРМУЄ У ДИТИНИ ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ

 РЕЖИМ ДНЯ: ЯК ВІН ФОРМУЄ У ДИТИНИ ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ

Багато батьків сприймають режим дня як щось “для дисципліни”: щоб дитина вчасно їла, спала і не вередувала.

Але  режим — це не про контроль. Режим дня — це про психологічну безпеку. Особливо для дошкільників, у яких нервова система ще тільки формується.

ЧОМУ РЕЖИМ ТАК ВАЖЛИВИЙ ДЛЯ МОЗКУ ДИТИНИ?

Дитячий мозок постійно “сканує” світ:

 Чи безпечно?

 Чого чекати?

 Що буде далі?

Коли життя хаотичне, нервова система напружується.

А коли є стабільність — мозок заспокоюється.  Режим дня дає дитині відчуття передбачуваності.

ЯК РЕЖИМ ФОРМУЄ ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ?

 Дитина знає, що буде далі. Коли є зрозуміла послідовність:

  їжа →   гра →   прогулянка →   ванна →   казка →   сон -

дитина менше тривожиться і менше протестує. Бо їй не потрібно постійно “перевіряти” дорослого.

 Зменшується кількість конфліктів. Багато істерик виникає не через “поганий характер”, а через: різкі зміни, несподівані вимоги, раптові переходи (“все, йдемо!”). Режим зменшує кількість таких ситуацій.

 Нервова система краще відновлюється. Стабільний сон і харчування допомагають мозку працювати рівніше. Дитина стає: спокійнішою, уважнішою, більш керованою, менш вибуховою.

 Формується самоконтроль. Коли в дитини є регулярність, вона поступово вчиться: чекати, планувати, завершувати дію,

переходити від одного заняття до іншого.  Це основа саморегуляції.

 Режим знижує тривожність. Особливо у дітей чутливих, тривожних або з особливостями розвитку. Для таких дітей режим — як “опора під ногами”.

ЯК ВИГЛЯДАЄ “ЗДОРОВИЙ РЕЖИМ”?

Режим — це не жорсткий графік “по хвилинах”. Це повторювані ритуали та приблизно однаковий ритм дня.

Наприклад:

- сон у схожий час;

- їжа регулярно;

- прогулянки щодня;

- час на гру;

- мінімум гаджетів перед сном.

ЯК М’ЯКО НАЛАГОДИТИ РЕЖИМ БЕЗ БОРОТЬБИ?

- вводити зміни поступово (по 10–15 хвилин);

- попереджати дитину про перехід (“через 5 хвилин йдемо”);

- використовувати таймер або пісеньку;

- створити вечірній ритуал (ванна → казка → обійми);

- не “перетискати” — режим має бути реалістичним.

 Режим не робить дитину “слухняною”. Режим робить дитину більш стабільною.Бо коли нервова система в ресурсі — поведінка стає спокійнішою природно.

 Для дошкільника режим дня — це психологічна опора.

 Коли життя передбачуване, мозок розслабляється.

А коли мозок розслаблений — дитина краще спить, краще їсть, краще вчиться і менше конфліктує.

Режим — це не про суворість. Режим — це про турботу і безпеку 🤍

#дитячийпсихолог #режимдня #порадибатькам #дошкільнята #нервовасистема #саморегуляція #емоційнийінтелект #сонудитини #психологіядітей #розвитокдитини #психофізичнийрозвиток #тривожністьудитини #вихованнябезкрику #батькиідіти #стабільність #ритуали #підтримкадитини #розвитокмозку #психологукраїна #здоровадитина

ПСИХОЛОГІЯ ПІДЛІТКА. ЯК ПОЛЕГШИТИ КРИЗУ

 ПСИХОЛОГІЯ ПІДЛІТКА. ЯК ПОЛЕГШИТИ КРИЗУ

Для розуміння психології підлітка і кризових періодів в його розвитку, варто спочатку розібрати підлітковий вік на "молекули". Отже.

Межі віку - від 11-12 до 15-16 років. 

Провідна діяльність в підлітковому віці - інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

Психологічні новоутворення віку - почуття дорослості, критичність мислення, потреба в самоствердженні.

Особливості рухової сфери: зниження рухової активності.

Особливості розвитку пізнавальної сфери: переважання пізнавальної активності в міжособистісних відносинах; розвиток критичного і вдосконалення теоретичного, абстрактно-логічного мислення; активний розвиток монологічного, езопової і письмовій мові; вдосконалення логічної і опосередкованої пам'яті, уповільнення механічної пам'яті; пік розвитку уяви.

Особливості розвитку особистісної сфери: розширення самосвідомості.

Пошук «Я ідеального» і постійний аналіз «Я реального», формування образу «фізичного Я»; поява почуття дорослості і його прояв у одязі, манері поведінки, в мові; розвиток здатності до самовиховання і саморозвитку; підвищена потреба в спілкуванні, самоствердженні, самостійності та незалежності від дорослого; емоційна нестійкість і афективна забарвленість дій; розвиток внутрішніх моральних цінностей, які ще нестійкі в поведінці; загострення рис характеру (акцентуації); спостерігається особистісна нестабільність у поглядах, в емоціях, у вчинках підлітка.

Особливості розвитку соціальної сфери: зухвала поведінка в громадських місцях; міжособистісні відносини будуються найчастіше по інтересам, не пов'язаним з навчальною діяльністю, вона відходить на другий план; появу різних захоплень, які затягують підлітка, де він себе реалізує; особистісна нестабільність відкладає відбиток на дружніх відносинах, які стають неміцними і короткотривалими; з'являється референтна (значуща) група; виникнення інтересу і встановлення перших взаємовідносин з підлітками іншої статі.

Криза підліткового віку. Найвідоміша і часто обговорювана підліткова криза. Його час прояву припадає на 13-14 років. Початок кризи для кожного підлітка індивідуальний і залежить від темпу дозрівання організму і характеру соціальної ситуації розвитку. Основою підліткової кризи стають протиріччя між виникли внутрішніми змінами і зовнішніми обставинами, що не міняються, які не задовольняють бажане дитини, що подорослішала. Причини такого протиріччя ховаються в появі почуття дорослості, в психофізіологічної перебудові (статеве дозрівання, зміни в сфері потреб та сфері самосвідомості) організму, яку підліток не відразу усвідомлює; і в неприйнятті «дорослості» з боку дорослих, які демонструють нерозуміння переживань підлітка з приводу його самореалізації. 

В результаті криза підліткового віку виливається в наступні ознаки і прояви: агресивність у спілкуванні з дорослими, часта зміна настрою, посилена увага до своєї зовнішності, зниження навчальної мотивації (поверхневе виконання чи невиконання домашнього завдання, пропуски уроків, байдужість на уроках та ін.), невиконання прохань дорослих, негативізм, відмова від допомоги в побуті, конфліктність, порушення громадського порядку.

РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПОДОЛАННЯ ПІДЛІТКОВОЇ КРИЗИ:

- дорослим будувати спілкування з підлітком на повазі їхніх особистісних особливостей і в доброзичливому тоні;

- терпляче приймати відмови підлітка про допомогу, але при нагоді знайти переконливі слова і ще раз запропонувати допомогу;

- заздалегідь обговорити обов'язки підлітка в сім'ї і не наполягати на їх миттєвому виконання;

- бути послідовними в пред'явленні вимог до підлітка;

- якнайчастіше організовувати дозвільну діяльність всієї родини;

- підтримувати захоплення та інтереси підлітка, а при їх негативному характері вміло (особистим прикладом, через спільну діяльність та іншими способами) переорієнтувати на інше заняття;

- контролювати навчальну діяльність;

- створювати умови для довірчих бесід;

- не забороняти спілкування з однолітками (дозволяти запрошувати додому, попередньо обговоривши умови такого спілкування);

- вводити правила та покарання, попередньо обговоривши їх з підлітком і отримавши від нього згоду на їх виконання (краще, якщо замість покарань використовується метод наслідків дій);

- давати в доброзичливій формі позитивні і негативні оцінки зовнішності і вчинків підлітка.

(с) Вікова психологія, 2009