Що робити, якщо дитина почула, прочитала, побачила складну для неї інформацію, яка викликала гостру реакцію.
Зараз особливий час - ми ослаблені. «Складні теми» - смерть, хвороби, секс - і так не дуже освоєні, а зараз, для того, щоб їх досліджувати - гармонійно входити в них і безпечно виходити з них, часто у дорослих поряд з дітьми, не вистачає ні сил, ні знань. Я вдячна вчителям, які мені стали писати питання про це. Небезпечно, коли їм байдуже. І мені завжди так важко чути, як випадково провокується те, з чим потім доводиться серйозно розбиратися.
Ситуації, про які були запити (5 за останні тижні) - дитина прочитала текст в книзі (за шкільною програмою, вдома, в книгах домашньої бібліотеки), текст у неї спровокував сильну реакцію. Батьки пред'являють претензії вчителям і директорам шкіл, ті часто перекладають відповідальність на авторів книг.
Ми не знаємо, що для кожної конкретної дитини (дорослого) може стати тригером для її гострої реакції - при читанні в класі або вдома тексту зі шкільної або позашкільної програми (саму програму я обговорювати не буду), при перегляді мультфільму, фільму, грі.
З огляду на поточну ситуацію, в якій ми опинилися, нам дійсно важливо враховувати нові ввідні. У багатьох сім'ях діти зіткнулися зі смертю близьких від ковіду, загибеллю батьків в АТО. Є віковий страх смерті - близько 7 (10) років. І тема смерті дійсно звучить гостріше саме в цей наш з вами тривожний час.
Тексти, які є в шкільній програмі, часто приймаються, як «керівництво до дії», до читання і пропонуються вчителями без осмислення. Ми - батьки - пропонуємо дітям книги, які самі не переглянули або орієнтуємося на свій власний досвід.
Я дуже хочу, щоб ми навчилися говорити з дітьми на всі теми, не ховаючись, називаючи те, що відбувається - прямо. Але нам важливо вибирати ступінь впливу, щоб вона не перевищила можливості витримування дитини і важливо вибирати форму подачі. (Тільки сьогодні домовлялися про те, що на наступний рік підготуємо програму для вчителів - як подавати дітям складні теми так, щоб це стало опорою, а не травмою, сподіваюся, у мене вистачить сил на це)
Коли ми готуємо мультфільми власного виробництва (я консультант дитячого телеканалу), ми орієнтуємося за ступенем впливу на найуразливішу дитину. Щоб інформація в мультфільмі була максимально нетравматичною і коректно подана. Книги пишуться, не враховуючи «індивідуальної переносимості» дітей. І часто включаються в хрестоматії без інструкції для вчителів по їх супроводу.
1. Якщо вчитель знає, що в класі є дитина, що недавно (до 3 років) пережила горе - текст може стати ретравматизацією. Його важливо читати тільки разом з дорослим. Важливо спостерігати за реакцією дитини. А іноді можна текст і замінити. Коли вчитель сам готує урок (або батьки дивляться, що задають для домашнього читання) - орієнтуйтеся на свій стан після читання тексту. Я задавала вчительці питання - як вам самій здається, цей текст про смерть в хрестоматії для дітей - дає полегшення після прочитання або залишається питанням і відкритою темою всередині? Якщо він залишає «відкритий процес» - ми не можемо передбачити, до чого цей процес приведе дитину.
2. У вивченні будь-якої складної теми - три частини: (я так часто про це пишу) стабілізація, конфронтація, інтеграція. Стабілізація - до самого читання, занурення в тему: акцент на тому, що ми всі разом, в класі, що ми - є одне в одного, що ми банда. Ми вкорінені в життя. ми в безпеці. Конфронтація - безпосередньо занурення в складну тему. Інтеграція - вихід з теми, акцент на тому, що ми в безпеці, що наша пам'ять, любов - це велика сила. Що в пам'ять про тих, кого ми втратили - ми будемо жити. І зробимо щось важливе. Сильне.
3. Якщо під час читання (перегляду) дитина змінює позу, стискається, з'являється тремтіння - ми зупиняємо читання. Або підходимо, обіймаємо (якщо це можливо) дитину. називаємо її почуття ( «те, що тут написано, так сумно, це страшно, мені самій так складно це чути ... ти згадав про щось з твого життя? Хочеш, я з тобою вийду з класу? Хочеш, щоб ми зупинилися або можемо читати далі?
4. Коли ми закриємо книгу - все, що зараз було в оповіданні - закриємо разом з нею. Книгу закриваємо - У своє реальне життя повертаємося!
Я допускаю, що це не входить в обов'язки вчителів. Але я абсолютно впевнена - що ми поруч з дітьми не тільки для отримання академічних знань.
І мені так би хотілося, щоб ця інформація не була у нагоді ні вчителям, ні батькам.
Всього доброго і мудрого
Світлана Ройз
