Через які неочевидні дії батьків людина почувається дефективною в дорослому віці? Як можливість висловлювати емоції допоможе отримувати задоволення від роботи в майбутньому? Психолог Джеффрі Янг виділив 5 базових емоційних потреб, що допоможуть дитині мати стійку психіку. Зібрали головні тези з його книжки в матеріалі.
Як з’явилися ці потреби?
Базові емоційні потреби визначив Джеффрі Янг — засновник схема-терапії. Він вивчав проблеми особистості: сприйняття людиною себе та світу, негативні переконання та способи справлятися з ними.
Психолог помітив певні пастки, в які потрапляє наша психіка, і вирішив дослідити їхню природу. Янг зрозумів: для стійкої та зрілої психіки нам потрібні певні умови в період її формування. Так виникло поняття базових емоційних потреб.
Чому батькам важливо знати про них?
Часто вже в дорослому віці ми можемо відстежити в себе та близьких нездорові патерни поведінки. Наприклад, ми ставимо потреби інших вище за свої і не дбаємо про себе. Або ми переконані, що маємо якийсь внутрішній дефект, через який нас ніхто не полюбить та не прийме. Коли ми постійно очікуємо на щось погане і нас сильно лякають навіть маленькі негаразди.
Джеффрі Янг називає ці упередження пастками та описує їх усі у своїй книзі «Переосмислюємо своє життя». Вони виникають переважно в дитинстві, а причиною є ставлення значущих для нас людей, зокрема батьків.
Можливо, нас критикували, ігнорували або надто опікувались нами. Це все впливає на сприйняття себе та світу в дорослому віці. «Пастки» керують нашими почуттями, діями та стосунками з оточенням. І навіть коли життя складається якнайкраще, ці переконання не дають нам повірити в себе.
Тож щоб допомогти дитині бути в майбутньому впевненою в собі та стійкою особистістю, варто подбати про її емоційні потреби.
5 базових емоційних потреб дитини
Безпека і прийняття. Відчуття безпеки в дитини формується на тому, як до неї ставиться її сім’я. Але безпека — це не лише бути захищеним від фізичної загрози. Щоб її відчувати, дітям також потрібна стабільність та передбачуваність. Коли дитина розуміє свою відповідальність і знає, що її очікує за ті чи ті вчинки.
Наприклад, якщо дитина розбила чашку і одного разу батьки сказали, що це нічого страшного, а наступного — насварили за це, вона не почуватиметься в безпеці. Вона починає очікувати, що в будь-який момент може статися щось погане, що покарання може бути за будь-який вчинок. Дитині потрібне безпечне та стабільне сімейне оточення. У безпечному домі батьки передбачувані та завжди поруч.Особливо страждають люди, які пережили в дитинстві насилля та відторгнення. Якщо батьки жорстоко карали дитину, залишали її надовго саму, ігнорували. Останнє стосується також ігнорування як покарання за погані вчинки. Коли мама чи тато не розмовляють з дитиною певний час через її непослух, вона також не почувається в безпеці.
У таких обставинах дитина не може розслабитися й довіряти оточенню. Без почуття безпеки вона не може зосередитися на своєму розвитку, адже вся енергія йде на тривогу. Прив’язаність — емоційний зв’язок з іншими людьми — також дає відчуття безпеки. Вона передбачає безумовне прийняття й турботу. Іноді в батьків немає достатньо часу на дитину або вони не вважають за потрібне проявляти ніжність до неї. Тоді вона почувається відчуженою, ніби до неї нікому немає діла. У дорослому віці такі люди можуть мати емоційну депривацію — боятися проявляти свої почуття, відчувати провину за них. Емоційна прив’язаність також проявляється в ситуації, коли батьки займають сторону дитини в разі її конфлікту з кимось чи її проступку. Це не означає, що потрібно виправдовувати сина або доньку. Але важливо показати дитині, що ви її любите попри все та будете захищати. І якщо вона вчинила погано, то ви просто хочете, щоб вона виправилась і зробила висновки із ситуації. І не перестанете любити через це.
Самостійність і незалежність . Цю емоційну потребу може порушити надмірне бажання батьків захистити дитину від жорстокого світу та вберегти від помилок. Коли мама й тато не дозволяють дитині спілкуватися з однолітками, адже вони можуть поганого навчити. Контролюють кожен її крок, бо у світі так багато небезпек. Беруть на себе її обов’язки, щоб усе було правильно і добре. Така дитина не може вирости самостійною і діяти як особистість.
Дбати про безпеку — нормально і важливо. Але не варто переходити межу, коли дитина буде переконана, що весь світ небезпечний і вона в ньому безпорадна.
Також для самостійності дитині важливо розуміти, що в неї достатньо компетентності, щоб розв’язати свої проблеми. Наприклад, батьки щодня складають рюкзак сина чи доньки до школи. Здавалося б, це прояв турботи. Проте чи відчуватиме дитина, що здатна сама подбати про свої речі? Чи візьме вона на себе відповідальність, якщо потрібного зошита в рюкзаку не буде? Коли батьки самі вирішують, які предмети їхня дитина вивчатиме поглиблено, адже вони хочуть кращого для неї. Коли вони просять сина чи доньку узгоджувати кожен крок, щоб дитина не припустилася помилки чи не наразилася на небезпеку. Коли вони не дозволяють дитині робити щось самостійно, адже це складно або вони можуть зробити це краще. Усе це призводить до нездорового злиття з батьками. Дитина не почувається окремою особистістю. І навіть у дорослому віці їй здається, що вона не здатна подбати про себе сама. Їй буде складно будувати власне життя та ставити цілі.
Свобода самовираження. Самовираження — це можливість висловлювати власні почуття та потреби. І віра в те, що вони такі ж важливі, як і потреби інших людей. Важливо навчити дітей говорити про свої потреби та висловлювати емоції екологічно — не порушуючи меж інших людей.
Коли діти мають можливість самовиражатись у сім’ї, вони розпізнають власні інтереси та вибирають заняття, що приносять їм радість. Якщо діти можуть захоплено гратися і знаходити баланс між працею та веселощами, вони вибиратимуть активності, які будуть приносити їм задоволення, а не думатимуть лише про результат.
Водночас дитина почувається безсилою та соромиться своїх почуттів, якщо батьки:
карають її за те, що вона плаче або гнівається;
говорять, що не можна сумувати чи ображатися на когось;
не враховують бажання дитини під час ухвалення рішень.
У цих випадках потреба самовираження залишається незадоволеною.
У дорослому віці це може вилитися в три негативні сценарії:
така людина буде постійно підлаштовуватися під оточення та догоджати всім. Вона дбатиме про всіх навколо, але не про себе. Та навіть може ненавидіти тих, хто не оцінив її старання;
людина буде надто стриманою та намагатиметься робити все бездоганно. Це може стосуватися роботи, зовнішності, чистоти в домі;
людина уникатиме природної реакції на події та будь-якої спонтанності. Можливо, вона хоче робити приємне іншим або відповідати чиїмось високим стандартам. Але таким чином вона позбавляє себе радості та задоволення.
Підтримка самооцінки. Іноді батькам здається, що критика стимулює дитину працювати над собою та розвиватись. Можливо, запитання «Чому не 12?», коли син чи донька показує шкільну оцінку, має на меті мотивувати вчитися краще. Але в цей момент дитина почувається невдахою та відчуває сором. Коли батьки критикують дитину за будь-яку роботу, їй може здаватися, що її не люблять.
Невдачі трапляються: дитина може програти у спортивних змаганнях або завалити контрольну. Це не означає, що батькам потрібно обманювати й казати, що всі навколо неправі, а вона все зробила як слід. Варто підбадьорити сина чи доньку та висловити свою підтримку. І завжди хвалити за старання, навіть якщо все вийшло далеко не ідеально.
Якщо в дитинстві людина постійно чула критику на свою адресу від батьків, у дорослому віці вона може почуватися неповноцінною та неспроможною. Їй здаватиметься, що в неї є якийсь дефект, через який її ніхто не полюбить. Або вона вважатиме себе менш успішною, талановитою та розумною, ніж однолітки. Незалежно від того, які результати насправді має.
Реалістичні межі й самоконтроль. У цьому випадку ситуація протилежна до свободи самовираження, коли дитина так зациклена на власних потребах та інтересах, що ігнорує інших. Оточення може сприймати її як егоїстичну та вимогливу. Реалістичні межі — це вміння розуміти та враховувати потреби інших. Здатність вчиняти справедливо стосовно них і себе. Коли дитина усвідомлює, що її свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. Якщо дитину ні в чому не обмежувати й виконувати кожне її «хочу», тільки б не плакала, то вона не дізнається, що таке дисципліна та самоконтроль, і не здатна буде йти на компроміс.
Важливо вчити дитину враховувати емоції інших і дозволяти їй відчути наслідки своєї поведінки. Вона повинна усвідомлювати, що якщо ображатиме своїх однолітків, то вони не захочуть з нею гратися. Якщо не буде виконувати домашні завдання, то отримає погані оцінки. Дозвольте дитині понести відповідальність за свої дії, щоб навчитися бути дисциплінованою та стриманою.
