Рольові ігри допоможуть убезпечити дітей

 Рольові ігри допоможуть убезпечити дітей

У дитинстві всі мріють стати гонщиком, пожежним, принцесою, поліцейським і навіть мамою або татом. Використовуючи підручні засоби, діти люблять перевдягатися та грати в рольові ігри, в яких програють різні сценарії. Це дуже цікаві й веселі ігри, які допомагають розвивати в дітей творче мислення. Батькам варто приєднатись і пограти разом з ними.

Починати грати краще з раннього віку, але не тільки заради забави, а й заради безпеки. Спитайте в дитини, що б вона робила, якби загубилась у магазині? Або якби до неї підійшов незнайомий чоловік і почав щось запитувати?

Є багато сценаріїв рольових ігор, в які ви можете пограти. У міру дорослішання дитини сценарії повинні поступово ускладнюватись, але при цьому відповідати віку дитини.

Далі представлені десять потенційно небезпечних ситуацій і безпечні способи вийти з них. Спробуйте програти такі сценарії зі своєю дитиною. Спитайте в неї, як би вона повелася в кожній із запропонованих ситуацій, а після розкажіть, як би ви самі хотіли, щоб вона вчинила. Дайте дитині правильний приклад поведінки. Якщо вона буде знати, як повинна діяти у складних ситуаціях, то не розгубиться, якщо раптом потрапить у небезпечну ситуацію в реальному житті.

Ситуації в дитячому садку чи школі

Сценарій № 1

Ситуація: ти чекаєш, доки тебе заберуть з дитячого садка/школи, і незнайома доросла людина підходить до тебе й каже, що забрати тебе її попросили твої батьки. Вона може переконливо намагатись умовити тебе піти з нею (наприклад, батьки потрапили в аварію, у них проблеми з машиною або чоловік представився старим другом батька). Що б ти зробив?

Правильне рішення. Нехай дитина з безпечної відстані крикне: «Скажіть секретне слово?». Якщо людина його не називає, дитина в жодному разі не повинна йти з нею! Нехай біжить до будь-якого добре знайомого дорослого (вихователя/учителя, батьків або іншого працівника дитячого садка/школи). Якщо ви ще не придумали для себе секретне слово, тоді обов'язково зробіть це.

Виберіть слово, яке ви точно не забудете, але це не повинно бути чимось очевидним. Секретне слово повинні знати тільки члени сім'ї. Переконайтеся, що дитина запам'ятала, що запитувати кодове слово треба з безпечної відстані.

Сценарій № 2

Ситуація: ти вирушив із групою/класом на екскурсію або по якійсь іншій справі за межі дитячого садка/школи й тут ти зрозумів, що щось забув. Що ти будеш робити?

Правильне рішення. Діти ніколи не повинні залишати межі навчального закладу або залишатись без нагляду свого вихователя/класного керівника в місті, якщо вони нікому про це не сказали. Якщо вчитель дозволить піти кудись без усього класу, дитині слід піти разом з кимось із однокласників. Головне правило – нікуди не ходити одному.

Ситуації вдома

Сценарій № 3

Ситуація: ти один у кімнаті, а мама в ду́ші. Хтось дзвонить у двері, але мама не чує дзвінка. Ти підходиш до дверей, але не бачиш, хто за ними. Що тобі слід зробити?

Правильне рішення. Батьки повинні передбачити кілька варіантів виходу із цієї ситуації. Якщо хтось дзвонить у двері, діти можуть сказати мамі, що хтось біля дверей. Якщо мама дозволяє, то дитина може спитати, хто там. Якщо дитина не може сказати мамі, що хтось знаходиться біля дверей (наприклад, якщо мама не почула дитину), тоді вона в жодному разі не повинна підходити до дверей. Якщо дитина хоче спитати, хто прийшов, навіть якщо вона знає цю людину, то вона не повинна відкривати двері, доки мама не вийде з душу й не буде знаходитися поруч з нею.

Ситуації в магазині

Сценарій № 4

Ситуація: ти в зоомагазині дивишся на цуценят і чекаєш маму, яка щось купує в сусідньому відділі. Незнайомий чоловік підходить до тебе й каже, що біля магазину хтось залишив цуценят або кошенят, і якщо ти підеш з ним, то зможеш взяти собі вихованця абсолютно безкоштовно. Що ти зробиш?

Правильне рішення. Відразу ж крикнути «Ні! Ви не моя мама/мій тато!», а потім бігти до батьків чи працівника магазину. Батькам слід у кожному магазині завжди вказувати на працівників та їхню форму. Навчіть дітей, що не можна нікуди йти, не сказавши про це батькам, навіть якщо дитина знає цю людину.

Сценарій № 5

Ситуація: ти гуляєш по магазину, у той час як мама купує щось в іншому відділі, і хтось різко хапає тебе за руку й каже, що ти повинен піти з ним. Тебе починають вести до виходу і при цьому кажуть, щоб ти не кричав, інакше тобі зроблять боляче. Тобі страшно, і люди, які тебе оточують, не здогадуються, що в тебе неприємності. Що ти будеш робити?

Правильне рішення. Найголовніше – з раннього віку дитина повинна запам'ятати одне правило: ніколи нікуди не йти, не сказавши про це батькам, навіть якщо дитина знає цю людину. Можливо, дитина побоїться не послухатись дорослого, але вона повинна розуміти, що в такій ситуації така поведінка виправдана. Навчіть дитину кричати: «Допоможіть! Мене викрадають! Це не моя мама/не мій тато!». І робити це якомога голосніше, доки хтось не почує. Скажіть, щоб дитина перекидала та збивала все на своєму шляху (наприклад, товар з полиць) – це приверне увагу, і продовжувала кричати. Якщо старшу дитину тримають за руку, то вона може спробувати вирватись або впасти на підлогу й не ворушитись. У такому випадку дитину буде складніше підняти чи тягнути.

Ситуації на вулиці

Сценарій № 6

Ситуація: ти сидиш на лавочці зі своїми друзями, доки твоя мама розмовляє з іншими батьками. До вас підходить незнайомець і просить дозволу зробити твоє фото. Він каже тобі, що ти можеш стати відомим (тут слід назвати улюблений спорт дитини або його хобі). Що ти будеш робити?

Правильне рішення. Відразу ж крикнути «Ні!» й бігти до батьків або знайомих дорослих. Ніхто не має права фотографувати дитину без дозволу батьків. Дорослі, які переслідують дітей, можуть спробувати наблизитись до них за допомогою фотографій. Нагадуйте дітям про те, що вони мають право казати дорослим «ні».

Сценарій № 7

Ситуація: ти йдеш по вулиці, біля тебе зупиняється машина, у тебе питають про дорогу. Що ти будеш робити?

Правильне рішення. Не відповідати й відразу ж бігти в іншому напрямку до знайомих дорослих або в безпечне місце (це може бути будинок сусідів). Поясніть дитині, що дорослі не повинні питати в дітей про дорогу або ставити будь-які інші запитання. Нагадайте дитині про те, що в таких ситуаціях дорослим можна казати «ні» й не треба турбуватися про те, що вони образяться чи розгніваються.

Сценарій № 8

Ситуація: ти граєшся із друзями на дитячому майданчику, і хтось просить тебе спокійно й тихо з ним піти, тому що в нього є ніж або інший небезпечний предмет. Що ти будеш робити?

Правильне рішення. Якщо хтось загрожує тобі небезпечним предметом, головне – не мовчати! Треба робити все можливе, щоб утекти, – битись і кричати. Не дозволяйте себе викрасти. Ніколи не вірте такій брехні: «Я зроблю тобі та твоїй родині боляче, якщо ти не підеш зі мною». Дитина повинна вирватись будь-яким способом.

Сценарій № 9

Ситуація: ти один їдеш на велосипеді у своєму районі повз пішохода, і ця людина раптово намагається тебе схопити. Що ти будеш робити?

Правильне рішення. У першу чергу навчіть дитину завжди гуляти з кимось. Нагадуйте їй про те, що вона завжди повинна спробувати вирватись. Якщо дитина старша, вона може штовхнути велосипед вбік викрадача й побігти в іншому напрямку. Якщо дитина маленька, вона повинна відбиватися всіма силами й при цьому кричати: «Допоможіть! Мене викрадають! Це не моя мама/не мій тато!».

Ситуації в будь-якому місці

Сценарій № 10

Ситуація: незнайомець пропонує дати тобі гроші/ласощі/подарунок, якщо ти підеш з ним. Тобі кажуть, що батьки йому дозволили забрати тебе. Що ти будеш робити?

Правильне рішення. Навчіть дітей ніколи не брати гроші чи будь-який інший подарунок без дозволу батьків, особливо, якщо ці речі пропонує незнайома людина. Нехай дитина біжить до знайомих дорослих і кричить: «Це не моя мама/Це не мій тато!». Викрадачі часто пропонують дітям подарунки, щоби підібратись до них ближче. Навчіть своїх дітей ніколи не приймати навіть найбажанішу річ від незнайомців.

Батьки уникають обговорення таких ситуацій, тому що їм страшно подумати, що таке може статися з їхніми дітьми. Замість того щоби боятись, дайте дітям знання, які допоможуть їм убезпечити себе. Хоча рольові ігри з метою безпеки – справа серйозна, не варто лякати дітей. Вони не повинні боятись обігравати подібні сценарії. Ви повинні спілкуватися з ними спокійним тоном. Нагадайте дітям про те, що ви зробите все можливе, щоб убезпечити їх. Якщо батьки часто розігрують такі сценарії з дітьми, їхня реакція буде вироблятись на інстинктивному рівні. Не чекайте, доки станеться щось погане, допоможіть дитині бути готовою до несподіванок.

Я НІКОМУ НІЧОГО НЕ ВИННИЙ, І МЕНІ НІХТО НІЧОГО НЕ ВИННИЙ

 Я НІКОМУ НІЧОГО НЕ ВИННИЙ, І МЕНІ НІХТО НІЧОГО НЕ ВИННИЙ

Ця фраза, схоже, стала сучасною мантрою, яку часто проголошують із почуттям тріумфу чи, навпаки, захисту. Вона звучить віч-на-віч із друзями, у соцмережах, а іноді навіть перед дзеркалом. Але що стоїть за нею насправді? Незалежність чи відстороненість?

Спершу здається, що це про свободу. "Я живу своє життя, не вимагаю від інших нічого і не дозволяю їм диктувати мені, як бути. Усе чесно." Але чи завжди чесно?

Уявіть, що світ працює виключно за цим принципом. Ніхто не відчуває себе зобов’язаним підвезти друга в дощ, підняти трубку пізно ввечері чи підтримати у важкий момент. Ми б перетворилися на острівці самодостатності, які уникають зв’язків, бо "ніхто нічого не винен".

Проте життя не про це. Життя про баланс. Ми не "винні" своїм батькам, що вони нас виростили, але вдячність — це не борг, а вибір. Ми не "винні" своїм друзям чи партнерам любов, увагу, турботу, але без цих речей немає сенсу говорити про справжню близькість.

Цей вираз важливо трактувати глибше. Він не про те, щоб закриватися від світу, а про те, щоб не дозволяти світу маніпулювати нами. Це про усвідомлення: я можу допомогти, бо хочу, а не бо зобов’язаний. І я не очікую від інших нічого понад те, що вони готові дати.

Але знаєте, що цікаво? Найкращі речі у стосунках народжуються не з обов’язку, а з щирості. Ми допомагаємо друзям не тому, що "винні", а тому, що цінуємо їх. Ми дбаємо про батьків, не чекаючи "розрахунку". Ми підтримуємо тих, хто поруч, тому що це робить нас самих кращими.

Отже, можливо, правильний варіант звучить так: "Я нікому нічого не винний, але я обираю давати те, що робить світ довкола мене теплішим. І якщо хтось віддає мені часточку свого тепла — я прийму це з вдячністю."

Світ, у якому всі тільки й повторюють: "Ніхто нікому нічого не винний", виглядає холодно. Але світ, де люди додають до цієї фрази трохи доброти й мудрості, стає теплим і живим. І саме в такому світі хочеться жити.

#роздуми #свободатавідповідальність #балансжиття #стосунки #самодостатність #доброта #вдячність #життєвафілософія

Ілюстрація з Pinterest 

https://pin.it/3bwuILdaj — здесь: Харків, Україна

Формування самоповаги в дитині

Формування самоповаги в дитині

Напевно, всі пам'ятають фрази батьків: "Їж, що дають"; "Я сама вирішу, що для тебе краще"; "Тому що я так сказала"; "Ти зобов'язаний добре вчитися"; "Ти повинен мене слухатися", "Ти маленький, і нічого не розумієш" "Ти повинна поважати старших"; "Ось виростеш, тоді й будеш сама вибирати"; "Тебе не питають"; "Тут немає нічого твого, це все ми купили" ...

Це фрази з позиції: я сильний - ти слабкий, я розумний - ти дурний, у мене є права - у тебе немає прав, і т.д. Начебто дитина ще не людина, а стане нею тільки, коли виросте. Тільки дорослим вона від цього раптом і відразу не стане. І поважати себе вона не буде, тому що не вміє.

Як дитина навчиться поважати себе та інших, якщо не знатиме, як це взагалі - відчувати, відчувати повагу. Поважайте дитину, спілкуйтеся з нею на рівних. Вона ще маленька, недоросла, але вже людина, що володіє своїми правами. Давайте розберемося, на чому будується повага до дитини.

По-перше, дитина нічого вам не винна. Вона не повинна слухатися вас, не повинна добре вчитися, не повинна дбати про вас в старості, не повинна допомагати вам. Це рішення батьків - народити дитину. Вони повинні піклуватися про дитину до 18 років. Це по закону, вони самі вибрали бути батьками. Дитинку ніхто не питав, чи хоче вона прийти в цей світ. Нехай вона росте вільною людиною, не вішайте на неї борги. Домовляйтеся, спілкуйтеся, знаходите рішення ... Але поважайте дитину. Якщо ви не будете її поважати, то ніхто не буде.

Звичайно, це не означає, що дитина може робити, що захоче і творити "Бог знає що". Є правила, і є закони. Вони необхідні. Правила повинні бути однозначними, зрозумілими дитині.

Якщо є правило, то правила дотримуються всі члени сім'ї. Так дитина не буде відчувати себе нікчемною і безправною. Так само є і закони, які повинні дотримуватися всі громадяни. Наприклад, дитина за законом має здобути середню освіту, тому вона як повноправний громадянин повинна ходити в школу і вчитися. Або наприклад, переходячи дорогу, по правилам безпеки, маленьку дитину потрібно тримати за руку: "Малюк, в цілях безпеки переходячи дорогу, батьки тримають дитину за руку"; "Сонечко, в нашій родині ми не їмо цукерки замість сніданку"; "Синочку, після вулиці ми миємо руки".

По-друге, у дитини є право на власність батьків. Навіть якщо батьків позбавляють батьківських прав, дитина все одно отримає частину власності в спадок. Так що дитина повноправний член сім'ї, будинок не тільки ваш, але і її теж. У неї в цьому будинку має бути свій простір. Якщо не кімната, то якась частина кімнати, яка тільки її. Якщо дитині дарують іграшки, то це вже її іграшки. Потрібно дозволити дитині самій розпоряджатися якимись речами, які будуть тільки її речами. Так вона навчиться цінувати те, що у неї є, дбайливо ставитися до речей, буде відчувати себе впевненіше, тому що батьки їй довіряють.

Уявіть, що у вас нічого немає.  Ви живете з людьми, яких любите. Але це не ваш будинок. Ви гість. Вам начебто і добре тут жити. Але що б ви відчували, якби жили на правах гостя довгі роки, хоч і бажаного й улюбленого? ..

Нехай дитина зламає свою машинку, подарує комусь гвинтокрил, втратить на вулиці м'ячик. Це ж її речі, і нехай вона зіткнеться з природними наслідками своїх дій. Вона може почати турбуватися, але ви будете поруч. Ви зможете її втішити, зрозуміти, приголубити. Тільки без слів: "ну я ж тобі казала".

У дитини має бути право голосу. Це означає, що приймаючи рішення, наприклад про те, яку тварину завести, дитина може висловити свою думку, свої побажання.

Уже років в шість або сім дитині можна почати давати кишенькові гроші. Нехай це будуть копійчані гроші, але це будуть гроші маленької людини, які вона сама вирішує, на що витратити.

По-третє, найлютіший ворог самоповаги - сором. Коли хтось соромить дитину, дитина вчиться бути приниженею. Замість: "Як тобі не соромно так зі мною розмовляти!", Можна сказати так: "Мені не подобається (або мені не приємно), коли зі мною так розмовляють!"

Ще дитина вчиться бути приниженою, коли її лають при всіх, нехтують її почуттями, не зважають на її думку, кричать на неї, не вважають за потрібне вибачитися перед нею, і я вже не кажу про психологічне і фізичне насильство. Всякий раз, коли дитина відчуває несправедливість по відношенню до себе, коли відчуває образу на батьків, кожен раз, коли відчуває себе негідною, неправильною, беззахисною, неповноцінною, нездатною відповісти - вона вчиться тому, що вона не важлива, що вона не цінна, що вона не значуща.

І звичайно, ніколи не примушуйте дитину робити щось проти її волі. Наприклад, вибачатися, вітатися, обіймати родича, ділитися своїми речами, дружити з кимось ...

Формуйте в дитині відчуття власної гідності. Нехай вона з малих років знає, що у неї є не тільки обов'язки дотримуватися певних правил, а й права. Право на життя, на здоров'я, на освіту, на любов і захист батьків, на прийняття її такою, якою вона є, право на свою думку ... Тоді вона виросте сильною і незалежною людиною.

Марія Ластівка 

Рекомендації з розвитку самостійності в дітей

 Рекомендації з розвитку самостійності в дітей

Часто батьки роблять вибір за свою дитину. Зрозуміло, виключно з кращих міркувань. Але навчання самостійності в прийнятті рішень – дуже важливий етап виховання. В іншому випадку дитина зіштовхнеться з безліччю проблем у майбутньому.

Як розвивається самостійність

Для початку батьки повинні давати дитині приймати рішення в нескладних питаннях (наприклад, яку іграшку купити в магазині, яку страву приготувати на обід тощо). Це формує важливі життєві навички, які можна розвивати вже з трирічного віку.

Маленькі рішення – це перший крок до того, щоб ваш малюк у майбутньому став компетентним, здібним, упевненим у собі й відповідальним дорослим. Сьогодні діти зіштовхуються з необхідністю приймати різні рішення. Їм необхідно навчитися справлятися з важкими життєвими обставинами й такими факторами, як постійна зайнятість батьків, вплив ЗМІ, злочинність, розлучення та багато іншого.

Для батьків природно вирішувати за дитину, що для неї добре, а що – погано, як їй чинити, що думати з того чи іншого приводу. Батьки схильні навіть здійснювати вчинки за дітей. Це й не дає розвинути навички відповідальної поведінки.

Уся складність полягає в тому, щоб знати, коли передати дитині відповідальність (відповідну до її віку й рівня розвитку) і яку підтримку їй при цьому надати.

Батькам необхідно давати дитині більше самостійності, вчитися передавати їй відповідальність за прийняття рішень, вчити пристосовуватися до мінливого світу.

Важливо бачити готовність дитини до прийняття самостійних рішень і відповідальності, передавати їй свої цінності й розвивати почуття власного «Я». Все це – важливі етапи розвитку дитини, і батькам потрібно приділяти цьому достатньо уваги.

12 переваг самостійного прийняття рішень

Відчуття контролю ситуації. Всі люди хочуть відчувати, що вони контролюють ситуацію. І якщо вибір, який щодня робить дитина, дає їй упевненість у своїх силах, необхідно дати їй можливість робити цей вибір. Так у неї не буде необхідності досягати контролю над ситуацією деструктивним способом (наприклад, вступаючи в конфлікти з батьками, вчителями).

Підвищення самооцінки. Самостійність і почуття контролю ситуації дозволяє дитині відчувати впевненість.

Розвиток навичок саморегуляції. Дитина з високою самооцінкою, помиляючись у прийнятті рішень, учиться виправляти помилки, аналізувати ситуацію й не почувається невдахою.

Розвиток мотивації. Найчастіше дитина береться за ті справи, які вибрала сама.

Розвиток почуття гордості дитини. Вона відчуває, що її внесок у загальну справу важливий. Це вчить дитину співпрацювати з іншими членами сім'ї.

Мотивація дитини брати відповідальність за вибір, який вона робить, і за наслідки цього вибору.

Розвиток мислення. Ситуація вибору дає можливість генерувати нові ідеї, бачити нові можливості.

Допомагає краще справлятися із завданнями. Вона вчиться нестандартного мислення, бачення багатьох варіантів вирішення завдання й пошуку кращого з них.

Розвиток творчого потенціалу. Дитина досліджує нові можливості.

Розвиток здорових взаємин зі своїм оточенням.

Це допомагає засвоювати моральні цінності.

Коли рішення, які прийняла дитина, цінують, вона вчиться поважати чужі рішення та брати до уваги чужі потреби, роблячи власний вибір.

Дитина, яка не розвиває навичок прийняття рішень, схильна:

Залежати від батьків та інших людей навіть у дорослому віці.

Перебувати під сильним впливом друзів або однолітків.

Ображатися на батьків та інших дорослих, які обмежують її свободу.

Сумніватися у власних здібностях.

Невиправдано ризикувати.

Не намагатися досягти більшого й максимально реалізувати свій потенціал.

Як знайти баланс між контролем батьків і самостійністю дитини

Малюк не може бути повністю незалежним і приймати всі рішення самостійно – він усе ще потребує вашої турботи, і ще недостатньо розвинений фізично, розумово й емоційно.

Але як батькам знайти ідеальний баланс між тим, щоб контролювати ситуацію й дозволяти їй приймати рішення? Усе залежить від здатності дитини брати на себе відповідальність за зроблений вибір. Батьки повинні поважати її здатність вирішувати завдання самостійно й не принижувати її почуття власної гідності.

Щоб дати дитині можливість приймати рішення, дотримуйтеся таких порад:

Давайте їй вибір і виявляйте підтримку за потреби. При цьому пам'ятайте, що іноді бувають ситуації, коли правильне рішення лише одне (наприклад, у ситуаціях, де можливе порушення закону).

Відстежуйте кордони вашої особистої відповідальності як батьків, наприклад, у випадках, коли мова йде про безпеку дитини або коли можлива критична ситуація.

Дитина теж повинна бачити такі ситуації й розуміти, що в таких випадках рішення повинні приймати батьки або інші дорослі. Поясніть дитині, що в окремих випадках можливе тільки одне правильне рішення (наприклад, щоб уникнути небезпеки або проблем із законом).

Установлюйте кордони, залишаючи право приймати рішення, у випадках, коли часовий чинник є вирішальним (наприклад, вирішуючи, коли прокидатися, щоб не запізнитися до школи, або коли повертатися додому з вечірки).

Завжди пам'ятайте, що дитина повинна приймати рішення відповідно до свого віку та здібностей. Рішення, які приймає малюк, повинні відповідати рамкам дозволеного.

Чим молодша дитина, тим менше варіантів вибору в неї повинно бути. Маленькі діти ще не розуміють усіх обставин і не здатні приймати логічні, зважені рішення. Наприклад, вона ще не розуміє, що коли вона не вдягне куртку, виходячи на вулицю, то може застудитися.

Спочатку пропонуйте малюкові два варіанти вибору, в міру його дорослішання й готовності до прийняття рішень збільшуйте кількість варіантів. Коли він підросте, створіть йому безпечні умови для прийняття рішень.

Замість того, щоб говорити дитині «ні», якщо її рішення є неприйнятним, пропонуйте їй альтернативу. Пропонуйте подумати над можливим розвитком подій. Так дитина зрозуміє, що ви дбаєте про її безпеку.

Учіть дитину на власному прикладі, адже вона – ваше відображення. Покажіть їй приклад ефективного прийняття рішень, щоб вона могла його засвоїти та перейняти.

Пам'ятайте, що можливість самостійно приймати рішення важлива для кожної людини. І якщо ваша дитина захоче вдягти на свято те, що здасться вам безглуздим або недоречним, запитайте себе: як свобода вибору впливає на малюка, чому він вчинив саме так.

Розвиток дитини

Що таке кібербулінг? (поради для батьків та учнів)

 

Що таке кібербулінг?

Ключове завдання батьків і педагогів — стати для дітей підтримкою і прикладом свідомого ставлення до Інтернету. Це допоможе їм почуватися в безпеці й уникати ризиків онлайн-простору.

Кібербулінг (онлайн-булінг) — це форма агресивної поведінки в Інтернеті, яка спрямована на приниження, залякування або дискредитацію іншої людини. Він включає:

• Образливі повідомлення або коментарі.
• Поширення неправдивої інформації чи чуток.
• Публікацію особистих або компрометуючих фото чи відео без дозволу.
• Використання образливих мемів, дотепів чи знущання.

Кібербулінг може відбуватися в соціальних мережах, месенджерах, на форумах, у чатах і навіть під час онлайн-ігор.

---

Як контролювати онлайн-активність дітей без порушення їхньої приватності?

1. Встановіть довірливі стосунки

• Обговоріть з дітьми, чим є кібербулінг і чому він шкідливий.
• Наголосіть, що вони можуть довіряти вам і розповідати про будь-які негативні ситуації онлайн.
• Уникайте осудження: важливо, щоб дитина не боялася поділитися проблемою.

2. Регулярно спілкуйтесь про їхній досвід

• Запитуйте, як вони проводять час в Інтернеті, що їм подобається, і чи були випадки неприємних ситуацій.
• Підтримуйте відкрите обговорення: що є безпечним і що може бути небезпечним.

3. Навчіть дітей правил онлайн-безпеки

• Не ділитися паролями (навіть із друзями).
• Не відповідати на агресивні повідомлення.
• Не публікувати особисту інформацію (адресу, телефон тощо).
• Використовувати функцію блокування та скарг на платформі.

4. Використовуйте батьківські налаштування

• Використовуйте безпечний режим у браузерах та програмах.
• Увімкніть обмеження на завантаження додатків або контенту.
• Перевірте можливість встановлення таймера на використання пристроїв.

5. Застосуйте спеціальні програми моніторингу

• Існують програми, які дозволяють бачити, скільки часу дитина проводить у мережі, та отримувати сповіщення про підозрілі активності (наприклад, Qustodio, Norton Family).
• Узгодьте використання цих програм із дитиною, пояснивши, що це не для контролю, а для захисту.

6. Поясніть права на конфіденційність

• Дайте дитині зрозуміти, що ви цінуєте її приватність, але її безпека — найголовніше.
• Навчіть її самостійно керувати налаштуваннями приватності в соцмережах.

7. Реагуйте адекватно на випадки кібербулінгу

• Зберігайте докази (скріншоти, повідомлення).
• Допоможіть дитині заблокувати кривдника.
• Повідомте адміністрацію платформи чи зверніться до кіберполіції в разі серйозних погроз.

---

Для педагогів:

1. Проводьте просвітницькі заходи:

   • Інтерактивні уроки або тренінги з теми кібербулінгу.
   • Дискусії про важливість толерантності онлайн.

2. Розробіть чіткі правила щодо онлайн-поведінки:

   • Запровадьте в школі кодекс етичної поведінки в Інтернеті.
   • Інформуйте учнів, до кого звертатися у разі булінгу.

3. Співпрацюйте з батьками:

   • Організовуйте зустрічі, де обговорюються ризики онлайн-активності.
   • Розповідайте про сучасні інструменти та стратегії захисту дітей.

---

Створення безпечного середовища навіть у дистанційному форматі допомагає дітям почуватися захищеними та включеними у спільноту, що позитивно впливає на їхнє навчання і психоемоційний стан.

 

      Створення безпечного середовища навіть у дистанційному форматі допомагає дітям почуватися захищеними та включеними у спільноту, що позитивно впливає на їхнє навчання і психоемоційний стан.

     Під час війни та дистанційного навчання створення безпечного середовища у класі є особливо важливим, адже діти можуть відчувати додатковий стрес, тривогу чи ізоляцію. Поради для класного керівника:

1. Емоційна підтримка

• Початок уроків: Починайте заняття з коротких емоційних чекінів (наприклад, попросіть учнів назвати, як вони почуваються).
• Індивідуальна увага: Регулярно спілкуйтеся з учнями особисто, щоб зрозуміти їхній емоційний стан.
• Психологічна допомога: Залучайте шкільного психолога для проведення групових чи індивідуальних сесій з учнями, які потребують підтримки ​

2. Технічна безпека

• Захист персональних даних: Використовуйте безпечні платформи для навчання, де особиста інформація учнів буде захищена.
• Модерація спілкування: Забезпечте контроль за чатами та відеоконференціями, щоб уникнути образливих коментарів або небажаних вторгнень.

3. Запобігання кібербулінгу

• Обговоріть з учнями правила онлайн-спілкування, поясніть, що є кібербулінгом і як його уникнути.
• Впровадьте практику анонімних повідомлень про порушення, щоб учні могли повідомляти про проблеми без страху ​

.

4. Підтримка соціальних зв’язків

• Групова робота: Організовуйте завдання, які вимагають спільної роботи учнів (навіть у віртуальному форматі).
• Віртуальні заходи: Плануйте неформальні зустрічі, наприклад, спільні перегляди фільмів або тематичні онлайн-ігри, щоб зберегти відчуття колективу.

5. Створення стабільності

• Чіткий розклад: Запропонуйте зрозумілий розклад занять і перерв, щоб забезпечити відчуття передбачуваності.
• Підтримка регулярного ритму: Проводьте щотижневі підсумкові зустрічі, де учні можуть ділитися своїми успіхами та труднощами.

6. Навички саморегуляції

• Навчайте учнів простих технік релаксації, таких як дихальні вправи або медитація, які допоможуть їм справлятися зі стресом.
• Рекомендуйте корисні ресурси, такі як програми для релаксації чи підтримки ментального здоров’я ​

.

7. Врахування індивідуальних потреб

• Враховуйте різний рівень доступу учнів до інтернету чи техніки. Забезпечте альтернативні способи навчання для тих, хто має обмеження.

 

10 фраз для впевненості:

 10 фраз для впевненості:

1. Залиш вину тому, хто її тобі вселяє.

2. Боїшся втратити? Втрать і більше не бійся.

3. Твої мама і тато також живуть життя вперше.

4. В цьому житті ми не переживемо лише смерть.

5. Не намагайся змінити людей. Найчастіше — зробити це неможливо.

6. Ти не знаєш, що у людини в голові. Не треба додумувати.

7. Тобі вручають вину, але ти можеш її не приймати.

8. Ти не несеш відповідальність за почуття інших людей.

9. Люди не проти тебе. Вони за себе.

10. Занепокоєння не усуває завтрашні проблеми, але забирає сьогоднішній спокій.

З мережі інтернет

"16 днів проти насильства" Що робити, якщо насильство відбувається вдома?

 Якщо домашнє насильство було вчинене проти неповнолітнього або у його присутності, в Україні діють посилені заходи захисту, і відповідальність за такі дії стає більш суворою. 

Ось алгоритм дій у такій ситуації:

1. Негайно зверніться до поліції (102)

• Домашнє насильство стосовно дитини або в присутності дитини розглядається як обтяжуюча обставина. Це може вплинути на подальший розгляд справи та на посилення покарання.

• Поліція зобов’язана відреагувати оперативно. Зазначте у заяві, що постраждала або стала свідком насильства саме дитина.

• Поліція може видати терміновий заборонний припис проти кривдника.

2. Зверніться до Служби у справах дітей

• Повідомте про випадок насильства у місцеву Службу у справах дітей. Вони зобов’язані відреагувати, зокрема провести перевірку умов життя дитини.

• Служба може ініціювати процедуру вилучення дитини з небезпечного середовища, якщо кривдником є хтось із членів родини.

3. Звернення до соціальних служб або кризового центру

• Дитині та її матері (або іншим опікунам) можуть надати тимчасовий притулок у кризовому центрі для жертв домашнього насильства.

• Соціальні служби допоможуть із подальшими юридичними питаннями та психологічною підтримкою.

4. Звернення до суду

• Ви можете подати заяву на отримання обмежувального припису для кривдника. Це рішення суду обмежує контакти кривдника з дитиною та родиною, забороняє наближатися до них або перебувати у спільному житлі.

5. Психологічна підтримка та медична допомога

• У разі фізичного чи психологічного насильства над дитиною зверніться до лікаря для фіксації ушкоджень (якщо є), що може бути використано як доказ у поліції чи суді.

• Дитина також може отримати психологічну допомогу, зокрема в державних та громадських організаціях, таких як Ла Страда-Україна.

6. Документація та збереження доказів

• Зберігайте всі можливі докази насильства (записи, фото, відео), а також фіксуйте свідчення свідків, якщо такі є. Важливо зазначити у свідченнях, що дитина є постраждалою або свідком.

7. Консультації з адвокатом або правозахисними організаціями

• Для супроводу справи в поліції або суді ви можете звернутися до юристів, які спеціалізуються на захисті прав дітей і боротьбі з домашнім насильством. Також можна звернутися до громадських організацій, таких як:

• Гаряча лінія “Ла Страда-Україна” – 116-123 (цілодобово, безкоштовно з мобільного)

• Національна гаряча лінія з питань запобігання домашньому насильству – 0 800 500 335

У випадку насильства над дітьми держава передбачає серйозні правові наслідки для кривдника, тому такі випадки розглядаються ретельно, особливо якщо є зібрані докази.

Відповідальність за насильство в Україні

 

Відповідальність за насильство в Україні регулюється Кримінальним кодексом (КК) та Кодексом про адміністративні правопорушення (КУпАП), залежно від виду та тяжкості правопорушення. Основні категорії насильства — фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. Ось як виглядає відповідальність за них:

1. Фізичне насильство

• Адміністративна відповідальність: за легкі форми насильства, які не спричинили тілесних ушкоджень, передбачено покарання за ст. 173-2 КУпАП (штраф, громадські роботи або адміністративний арешт).
• Кримінальна відповідальність: за повторні або серйозні випадки (наприклад, систематичне насильство або завдання тілесних ушкоджень) передбачена ст. 126-1 КК, що може включати позбавлення волі до 2 років.

2. Психологічне насильство

• Це залякування, образи, контроль або примус, що впливають на психічний стан жертви. За такі дії можуть бути застосовані санкції за ст. 126-1 КК, якщо їх систематичність доведено.

3. Економічне насильство

• Позбавлення засобів для існування, заборона розпоряджатися майном тощо. У легких випадках це карається адміністративно, у тяжчих — кримінально.

4. Сексуальне насильство

• Зґвалтування карається за ст. 152 КК строком до 15 років залежно від обставин.
• Інші насильницькі дії сексуального характеру без проникнення караються за ст. 153 КК.

Захист прав постраждалих

1. Звернення до поліції: Постраждалий може отримати терміновий або обмежувальний припис, який забороняє кривднику наближатися до нього або контактувати.
2. Психологічна та правова допомога: Доступна через центри соціальних служб, гарячі лінії (наприклад, 1547 або 1545-3 для осіб з інвалідністю).
3. Притулки для постраждалих: Хоча їх кількість в Україні обмежена, постраждалі можуть отримати тимчасовий захист і підтримку.

Юридичні дії

Для доведення насильства важливі свідчення, висновки медичних експертиз, записи розмов чи текстів тощо. Для допомоги можна звертатися до адвокатів або скористатися безоплатною правовою допомогою.