Тривожні сигнали в дитячій грі: коли варто звернути увагу батькам

 Тривожні сигнали в дитячій грі: коли варто звернути увагу батькам 🤔

Дитяча гра – це не просто забавка, а яскраве дзеркало внутрішнього світу малюка та потужний інструмент його розвитку. 

Саме в грі дитина вільно виражає свої емоції, переживання, бажання та страхи, не приховуючи нічого. Тому уважне спостереження за ігровою поведінкою може стати для дорослих цінним ключем до розуміння її емоційного стану та можливих труднощів у розвитку.

Зверніть увагу! ⚠️ Якщо ви помічаєте хоча б один із цих сигналів у грі вашої дитини, це привід проявити особливу чуйність та, за необхідності, звернутися за консультацією до фахівця.

1. Емоційна "плоскість" або надмірна реактивність 😟

 * Гра без емоцій: Герої в іграх дитини не проявляють жодних почуттів. Сюжет розгортається монотонно та "плоско" емоційно.

 * Неадекватна емоційність: Навіть незначні зміни в грі викликають бурхливу реакцію – істерики, сльози, агресію.

 * Невміння програвати: Дитина не може прийняти програш або невдачу, зривається, ламає іграшки, тікає або плаче.

 * Постійна роль жертви: Улюбленими персонажами стають ті, кого постійно ображають, карають або "вбивають".

2. Обмеження у виборі ігор та сенсорна/моторна одноманітність 🧸🎨

 * Зацикленість на одному типі: Дитина грається лише машинками, м'якими іграшками або займається виключно ліпленням, відкидаючи всі інші пропозиції.

 * Уникнення сенсорних ігор: Відмова від ігор з піском, водою, фарбами та іншими матеріалами, які зазвичай цікаві дітям, може свідчити про сенсорну гіперчутливість.

 * Стереотипні рухи: Фіксація на повторюваних рухах без емоційного забарвлення: закручування, обертання, гойдання.

 * Труднощі з дрібною моторикою: Уникання ігор з дрібними предметами може вказувати на незрілість моторики.

3. Мовлення в грі: тривожні дзвіночки 🗣️❓

 * Мовчазна гра після 3 років: Дитина грається мовчки, не озвучуючи дії персонажів.

 * Відсутність діалогу: Між ігровими персонажами немає розмов, дитина не говорить від їхнього імені.

 * Ехолалія без контексту: Повторення фраз із мультфільмів або розмов дорослих без розуміння ситуації в грі.

 * Шаблонні вигуки: Постійне використання одних і тих самих фраз, незалежно від ігрової ситуації.

4. Відлуння стресу: тривожність та ПТСР у грі 💔🤕

 * Повторення травматичних подій: Дитина постійно відтворює в грі сцени бійок, пожеж, смертей, лікарняних маніпуляцій або сюжетів війни.

 * Гра у темряву та монстрів: Регулярні ігри, де домінують страхи, чудовиська та привиди.

 * Самоізоляція в грі: Персонаж постійно ховається, його ізолюють, або дитина озвучує небажання "жити" навіть у грі – це надзвичайно серйозний сигнал, що потребує негайної уваги фахівця! ❗

5. Бідність уяви та відірваність від реальності 🎭❓

 * Гра без сюжету: Відсутність будь-якої послідовності дій, символізму чи мети – лише безцільна маніпуляція предметами.

 * Копіювання без фантазії: Нездатність вигадати нову ігрову ситуацію – лише точне відтворення побаченого в мультфільмі.

 * Відсутність ролей після 4-5 років: Персонажі не мають власних "ролей", функцій чи дій у грі, коли уява стає ключовим елементом.

6. Повна відсутність сюжетної гри 🚫🧸

 * Ігнорування сюжету після 2,5-3 років: Дитина взагалі не проявляє інтересу до сюжетно-рольових ігор.

 * Нерозуміння призначення іграшок: Використання іграшок не за призначенням (наприклад, розглядає машинку лише як брязкальце).

Коли звертатися за допомогою? 🤝

Не зволікайте зі зверненням до дитячого психолога або психіатра, якщо ви помічаєте наступні сигнали:

 * Ігрова поведінка викликає у дитини або оточуючих сильне напруження, стрес, страх або агресію.

 * Зазначені симптоми спостерігаються понад 2 місяці та не змінюються з віком дитини.

 * Дитина не реагує на спроби залучити її до нових форм гри або спільну гру з дорослим.

Пам'ятайте, що раннє звернення за кваліфікованою допомогою може значно полегшити подальший розвиток вашої дитини та допомогти їй подолати можливі труднощі. 

Спостереження за грою – це цінний інструмент, але остаточний висновок завжди залишається за фахівцем.

Будьте уважні до ігор своїх дітей, адже в них криється ключ до їхнього емоційного благополуччя та розвитку! ❤️

@Вікторія Назаревич 2025 

Агресивна поведінка у дітей з ООП

 Агресивна поведінка у дітей з ООП 😠🧠

Розпізнати емоції у таких дітей складно, оскільки вони можуть виражати свої емоції іноді нестандартними способами. Ось кілька ознак, які можуть вказувати на агресивні емоції:

Фізичні прояви агресії:

✊ Удари, кусання, штовхання.

✋ Стискання кулаків, плескання, лупання ногами.

⚡ Різке рухання або нестійка поведінка.

Емоційні ознаки:

💢 Вибухи гніву або вербальні образи.

😠 Підвищена дратівливість або нервозність.

😰 Підвищена тривожність, яка може переходити в агресивні реакції.

Неможливість контролювати емоції:

😭 Плаче або кричить без видимої причини.

🤯 Втрата самоконтролю через відсутність уміння виражати свої емоції словами.

Соціальні сигнали:

🚫 Порушення соціальних норм, агресивне ставлення до однолітків чи дорослих.

🗣️ Відмова слухати вказівки або вербальні конфлікти з іншими людьми.

Повторювані поведінкові патерни:

🔁 Часті напади агресії, навіть у відповідь на незначні подразники.

⚠️ Виявлення гніву на основі незначних ситуацій або змін у звичному середовищі.

Рекомендації для батьків, як допомогти дитині справлятися з агресією та емоціями: 👨‍👩‍👧‍👦

Створення стабільного середовища 🕒🛏️

Підтримуйте чіткий розпорядок дня, оскільки діти з ООП часто потребують передбачуваності. Це допоможе знизити рівень тривожності і уникнути стресових ситуацій.

Приділяйте увагу тому, щоб дитина почувалася безпечною та впевненою в навколишньому середовищі.

Розпізнавання і вираження емоцій 🧠🗨️

Допомагайте дитині вчитися розпізнавати свої емоції. Використовуйте прості слова, щоб пояснити різні почуття, наприклад, «злість», «сум», «радість».

Моделюйте для дитини правильні способи вираження емоцій. Наприклад, вчіть, як спокійно сказати «Я розсерджений» замість того, щоб влаштовувати фізичні або вербальні вибухи.

 Позитивне підкріплення 🌟👏

Хваліть дитину за позитивні прояви поведінки. Наприклад, коли вона виявляє спокій, замість того, щоб вдаватися до агресії, відзначайте це.

Використовуйте систему нагород і заохочень за хорошу поведінку, щоб мотивувати дитину контролювати свої емоції.

Навчання релаксації 🧘‍♀️🌬️

Вчіть дитину методам релаксації, наприклад, глибокому диханню або розслабленню м'язів. Це може допомогти їй заспокоїтися під час стресових моментів.

Практикуйте ці методи разом, щоб дитина бачила приклад і могла їх застосовувати в складних ситуаціях.

  

Своєчасне втручання ⏳🔄

Якщо ви помітили, що дитина наближається до моменту агресії, намагайтеся втрутитися заздалегідь. Наприклад, відволікайте її увагу або пропонуйте інші активності, щоб переключити її емоційний стан. 

Встановлення кордонів і послідовність.

Важливо встановити чіткі та послідовні правила, щоб дитина знала, які її дії є неприязними або агресивними, а які — прийнятними.

Реагуйте на порушення цих правил спокійно та без зайвого емоційного напруження, застосовуючи позитивні методи дисципліни, як-от час на спокій чи обмеження певних привілеїв.

 

Підтримка і взаєморозуміння ❤️👂

Покажіть дитині, що ви розумієте її почуття, навіть якщо її поведінка здається вам неприязною. Важливо, щоб дитина відчувала підтримку і розуміння з боку батьків.

Слухайте дитину уважно і давайте їй зрозуміти, що її почуття важливі.

Залучення до професійної допомоги 👩‍⚕️

Якщо агресія та інші емоційні труднощі зберігаються або посилюються, зверніться до фахівця — психолога або психотерапевта, який має досвід роботи з дітьми з ООП. Спільна робота з професіоналом може допомогти розв'язати проблеми, що виникають.

Для дітей з ООП важливо створювати сприятливу та стабільну атмосферу 🏡, що дозволяє зменшити стрес і агресію. Потрібно використовувати індивідуальний підхід, допомагаючи дитині виражати свої емоції в конструктивний спосіб.

Загалом, важливо зберігати спокій та проявляти терпіння 🧘‍♂️. Дитина з ООП може мати труднощі в соціалізації та емоційному реагуванні, тому батьківська підтримка є ключовим фактором у її розвитку.

Підготувала практичний психолог ІРЦ Черниченко І.П.

ЧОМУ ДИТИНА НЕ РОЗПОВІДАЄ БАТЬКАМ ПРО ТЕ, ЩО З НЕЮ СТАЛОСЯ

 ЧОМУ ДИТИНА НЕ РОЗПОВІДАЄ БАТЬКАМ ПРО ТЕ, ЩО З НЕЮ СТАЛОСЯ

Дитина не розповідає батькам про те, "що сталося", тому що, можливо, думає:

⭐️ Батьки все одно не повірять

⭐️ Я впораюся САМА.

⭐️ НЕ ВВАЖАЮ ЦЕ ВАЖЛИВИМ.

⭐️ БАТЬКИ розсердяться.

⭐️ батьки засмутяться.

⭐️ БАТЬКИ ВСЕ ОДНО НЕ ЗАХИСТЯТЬ.

⭐️ БАТЬКИ розчаруються.

⭐️ БАТЬКИ потім замучать контролем, питаннями, тривогою або порадами.

⭐️ батькам (або одному) ЗАШКОДИТЬ РОЗПОВІДЬ.

⭐️ батькам все одно НЕ ЦІКАВО.

❗️Що ми можемо робити:

✔️ Любити безумовно та безоціночно

✔️Вчитися контейнувати емоції дитини

✔️ Намагатися, якщо дитина хоче говорити - слухати, не перебиваючи і не даючи порад, доки не попросить.

✔️ Пам'ятати, що життя дитини це не тільки навчання.

✔️ Усвідомлювати, що дитина спирається на нашу дорослість, силу і стійкість - якщо вона відчуває, що ми - дорослі і сильніші за будь-який її біль, істерику, страх - їй легше нам довіритися.

✔️ Самим пам'ятати і нагадувати дитині - що помилки - частина успіху та досвіду. 

✔️ Дитина для нас важлива, незалежно від її успішності та незручності. Дитина не стане менш цінною, якщо вона закричить в "неналежному місці", якщо ми дізнаємося, що вона програла в змаганнях чи не здала контрольну роботу.

✔️ При всій втомі і завантаженості - намагатися створювати домашні ритуали - хвилинки близькості. Цікавтеся як минув її день, що її засмутило, а що потішило.

✔️Займатися своїм потенціалом, щоб не залежати від успішності дитини. 

✔️ Говорити про те, що для вас неймовірно важлива безпека і стан дитини.  

✔️ Пам'ятати, що для дитини часто не очевидна наша Любов - намагатися її проявляти словами та діями.

✔️Поважати вибір дитини, її погляди та цінності.

Автор: Світлана Ройз

«Якості мого характеру» ( ВПРАВА ДЛЯ РОБОТИ З САМООЦІНКОЮ)

«Якості мого характеру» ( ВПРАВА ДЛЯ РОБОТИ З САМООЦІНКОЮ)

 Складіть два списки.

 1. 10 якостей, умінь, рис характеру, які, на ваш погляд, допомогли домогтися якихось позитивних змін у вашому житті.

2. 10 якостей, рис, звичок, які заважають вам досягати в житті бажаного.

Після складання цих списків дайте відповідь на питання: як ви ставитеся до таких же якостей у інших людях? Чи відрізняється ваше ставлення до себе від ставлення до них? Будь-яка наша якість існує не просто так. Вона несе корисну функцію, тому і існує. До тих пір, поки ми цього не помічаємо, ми не можемо цим користуватися, а навіть подавляємо в собі ці риси. Як правило, безуспішно. Я пропоную вам не боротися з цими якостями, а дізнатися, в чому їх зміст і завдання. Ваші слабкості є ваші нереалізовані потенційні можливості (Теун Марез)

Візьміть другий список і уявіть, що кожна якість з цього списку насправді виконує важливу роль. Спробуйте виявити, чи вгадати, чи придумати, яку саме і чим вона важлива? Якщо вам вдасться виявити, ви побачите, що насправді ця якість є вашою перевагою (наприклад: ваша агресія - можливо, допомагає вам захищати себе, домагатися своїх цілей; ваша боязкість, боязкість - може бути вашою здатністю бути уважною до потреб інших).

Тепер, коли ви це знаєте, ви можете використовувати свої особливі якості в більш доречні моменти і без побічних ефектів.

Якщо є така якість, яку ви в собі взагалі не переносите, можете зробити наступну вправу. Уявіть цю якість у вигляді образу. Намалюйте цей образ і себе. Уявіть, що образ вашої неприємної якості розповідає вам про те, для чого вона вам потрібна. Що корисного вона вам несе. Знайдіть її найкращі наміри ...

ОСНОВНІ ПОМИЛКИ БАТЬКІВСТВА, ЯКИХ МОЖНА УНИКНУТИ 🧩

 ОСНОВНІ ПОМИЛКИ БАТЬКІВСТВА, ЯКИХ МОЖНА УНИКНУТИ 🧩

🌿 1. Не перетворюйте любов на вседозволеність.

Ваша ласка має межі, які формують характер, а не егоїзм.

🌿 2. Не дозволяйте грубості приживатися в дитячих словах.

Мова - це насіння, з якого виростає ставлення до людей.

🌿 3. Не мовчіть, коли дитина чинить неправильно.

Мовчання - це дозвіл. У вихованні байдужість гірша за суворість.

🌿 4. Не робіть з дитини жертву безвідповідальності.

Хай знає, що кожне «ні» чи «так» має вагу і наслідки.

🌿 5. Не дозволяйте жити в цифровому світі без орієнтирів.

Пояснюйте, показуйте, обговорюйте. Інакше це зроблять чужі - у своїх інтересах.

🌿 6. Не робіть з грошей іграшку.

Навчіть розуміти їхню суть - і вона не шукатиме легких шляхів.

🌿 7. Не покривайте дитину, коли вона кривдить інших.

Повага - основа спільного життя. Її не можна підмінити родинною лояльністю.

🌿 8. Не відділяйте дитину від духовного досвіду.

Віра - це не нав'язування, а можливість побачити світ ширше.

💬 Хороші діти не виростають самі собою. Вони - результат щоденної роботи, прикладу, діалогу і любові, яка не боїться виховувати.

Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги у дітей: знати щоб допомогти...

 Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги у дітей: знати щоб допомогти...

Інформація для вчителя та асистента-вчителя

        Кожен учитель знає цих дітей – їхня щирість та безпосередність викликає глибоку симпатію, та своєю непосидючістю та безперервною активністю вони заважають проводити уроки, а то й не раз зривають їх. Ви знаєте їхні можливості до навчання, але також і те, що внаслідок своєї розсіяності та неуважності вони часто не можуть належним чином засвоїти навчальний матеріал та проявити свої здібності. Ці діти нетерплячі та імпульсивні, вони не вміють стримувати свої почуття, часто відповідають на Ваші запитання, ще не дослухавши їх до кінця. Саме через свою імпульсивність їм так важко дотримуватись правил на уроці, і їхній щоденник списаний Вашими зауваженнями. І хоч усі ці діти дуже різні, їх об єднає три риси: гіперактивність ( надмірно виражена рухова активність), порушення уваги та надмірна і невідповідна до віку імпульсивність. У цих дітей фахівці діагностують ГРДУ – гіперактивний розлад з дефіцитом уваги. За даними досліджень він діагностується у 3-15% дітей шкільного віку і є найпоширенішим поведінковим розладом у цій віковій категорії.

          ГРДУ обумовлений незрілістю певних зон головного мозку, які відповідають за функцію контролю над поведінкою: а саме, за здатність тимчасово «пригальмовувати» свої «імпульси» - тобто бажання, почуття – щоб зупинитися і подумати про можливі наслідки своїх дій, узгодити їх із соціально прийнятними правилами, бажаннями та почуттями інших людей, - і щойно тоді діяти у найбільш адекватний до ситуації спосіб. У дітей із ГРДУ ця гальмівна, контролююча та організуюча функція кори головного мозку не розвинена відповідно до віку. Внаслідок цього їхня поведінка часто є проблемною, що позначається на стосунках із батьками, здатності успішно вчитися в школі, бути в колективі ровесників, зрештою, потрепає їхня власна самооцінка. ГРДУ є однією з найпоширеніших причин шкільної дезадаптації – без належної допомоги велика частина цих дітей може мати серйозні труднощі в опануванні навчальної програми, значні поведінкові та соціальні проблеми. Відповідно, під загрозою є повноцінний розвиток дитини та її самореалізація.

Наукові дослідження показали, що освіта батьків, грамотна психологічна допомога дитині, застосування вчителями у школі сучасних принципів навчання та виховання дітей з ГРДУ, а також медикаментозна терапія (за необхідності) можуть суттєво зменшити поведінкові проблеми дитини, допомогти їй повноцінно розвиватися та реалізувати себе у цьому світі.

          Найпершим і найважливішим кроком у допомозі дитині є вчасна діагностика ГРДУ – і роль учителів у цьому є дуже велика. Часто саме у школі вперше виявляються труднощі дитини із зосередженням уваги та гіперактивністю, і вчитель є першим, хто може помітити симптоми ГРДУ, надати інформацію батькам та скерувати їх за належною допомогою. Раннє виявлення проблеми є передумовою вчасної та ефективної допомоги сім’ ї та дитині!

Якщо у Вашому класі є учень чи учениця, які мають проблеми зі шкільною успішністю, поведінкою та стосунками з учителями і ровесниками, нижченаведений перелік можливих проявів ГРДУ дозволить Вам запідозрити наявність у дитини цього розладу.

• під час уроку багато рухається, вовтузиться на стільці, часто встає з місця

• має проблеми з утриманням уваги на завданні; під час уроків часто неуважний, легко відволікається на сторонні подразники

• не зосереджуються на деталях,робить ненавмисні помилки через неуважність у класних/домашніх завданнях

• під час уроку часто «відсутній», «десь літає в іншому світі», не чує, коли до нього говорять

• часто відповідає на запитання вчителя не • • • піднімаючи руки/ не отримавши дозволу;багато говорить, часто перебиває інших

• не може витерпіти, коли треба чогось чекати

• дуже емоційний, легко втрачає самовладання

• діє «імпульсивно», не подумавши про наслідки чи правила

• створює проблеми своєю поведінкою в сім ї, у садочку/школі, у стосунках з ровесниками

Якщо Ви позитивно відповіли на більшість з цих запитань, то досить імовірно, що у Вашого учня чи учениці ГРДУ. Проте остаточний діагноз може встановити лише команда компетентних фахівців – медиків, психологів, педагогів, які мають додаткову спеціалізацію у діагностиці та терапії розладів розвитку у дітей.

Симптоми цього розладу найвиразніше проявляються саме у школі оскільки поведінку дитини під час навчання найбільше визначає специфіка середовища (необхідність тривалого зосередження уваги, обмеження рухової активності, сприйняття інформації насамперед візуально та на слух). Тому саме тут найвиразніше виявляються труднощі дитини з самоконтролем. За відсутності допомоги академічні, поведінкові та соціальні проблему дитини з ГРДУ можуть швидко прогресувати і з часом призводити до серйозних вторинних наслідків – соціальної ізоляції, недостатнього обсягу засвоєння навчальної програми, заниженої самооцінки ш т.п. з іншого боку, підтримка вчителів та однокласників може стати могутнім ресурсом допомоги дитині та її рідним у подоланні проблем та позитивного розвитку.

Основні фактори успіху дитини з ГРДУ в школі

1. Віра вчителя в учня,добрі взаємини між ними.

2. Передбачуваність, організованість та структурованість    академічного середовища.

3. Добра співпраця та ефективна комунікація між батьками та вчителями.

4. Ефективна командна співпраця між фахівцями щодо ГРДУ (лікар, психолог і т.д.), вчителями, працівниками школи (адміністрація, шкільний психолог і т.д.) та батьками.

5. Інтерактивні, творчі, цікаві методи викладання.

6. Розвиток здібностей дитини, розкриття її сильних сторін, врахування компетенцій притаманних дітям з ГРДУ.

7. Застосування ефективних методів керування поведінкою дитини в школі.

8. Заохочення співпраці між учнями, командності, взаємодопомоги.

9. Гнучкість учителя, його готовність і бажання віднаходити відповідний педагогічний підхід та стиль викладання, що відповідають особливостям кожної дитини.

10. Допомога дитині в розвитку навичок самоорганізації та «вміння вчитися».

11. Освіченість вчителя щодо ГРДУ.

12. Зменшення об’єму письмових завдань на уроках/ давати дітям із ГРДУ більше часу на виконання завдання.

13.  Зменшення об’єму домашнього завдання.

Особливе значення вчителя починається з його ролі у виявленні ГРДУ та організації належної допомоги дитині. Учитель є ключовою особою, яка сприяє позитивному особистісному та соціальному розвиткові дитини, успішному навчанню, забезпеченні дотримання відповідних правил поведінки в школі та в колективі ровесників, розкриттю здібностей та талантів дитини. Допомога дитині неможлива без тісної співпраці між учителями та батьками.

Цілі вчителів у роботі з дітьми з ГРДУ та їх батьками

• Сприяти соціальному розвитку дитини, її успішній інтеграції в колектив ровесників.

• Сприяти успішному академічному навчанню дитини, розвитку в неї мотивації до навчання та «уміння вчитися».

• Сприяти зменшенню проблемної поведінки та розвитку самоконтролю у дитини.

• Сприяти розвитку в дитини позитивної самооцінки, віри в себе, розкриття її здібностей.

• Підтримувати батьків дитини та допомагати їм виховувати дитину у позитивний спосіб.

 

Шляхи побудови добрих взаємин між вчителем та учнем:

• Щоденне особисте привітання з дитиною.

• Використання різних можливостей для спілкування (наприклад, під час перерви – «Як настрій?» Як пройшли вихідні?»)

• Невербальні вислови позитивного ставлення (наприклад,погладити чи стиха поплескати по плечу за успішне виконання завдання/належну поведінку)

• Уважність до дитини, доброзичливість, підтримка.

• Помічати і відзначати успіхи дитини (у тому числі перед класом), її позитивні особистісні риси, здібності.

• Уникнення принизливої критики, некоректних форм висловлювання зауваження.

• Емоційне, захоплююче проведення уроків із залученням дітей, їх активною участю в уроці, заохоченням співпраці – в контексті позитивного спілкування між вчителем та дітьми.

Як говорити з дитиною про смерть близьких: поради психотерапевтки

 ❤️‍🩹Як говорити з дитиною про смерть близьких: поради психотерапевтки

Для дитини втрата не обмежується лише втратою близького дорослого, для дитини втрата — дуже широке поняття. Втратою може бути втрата житла, звичного способу життя, тварини, емоційна втрата. Наша роль як дорослих пояснити світ, дати відчуття безпеки, пояснити, що в цьому світі може бути щось небезпечне.

🔸 Краще, щоби повідомляли дитині про смерть близьких близькі люди. Ті, з якими вона має право бути будь-якою. Тому що реакція дитини теж буде залежати від її віку. Якщо такої можливості немає — ми би рекомендували попросити звернутися до людини, яка має бодай якийсь досвід в цьому (шкільні психологи і т. д.).

Комунікація про втрату має свої вікові особливості: 

✳️ Якщо ми дивимося на дошкільнят —  ці діти ще не розуміють невідворотність смерті. Сьогодні буде повідомлено про смерть, а завтра дитина запитає, коли повернеться тато. Це нормальна реакція для цього віку. У випадку з такими дітками найважливіше для них — повідомляти, не замовчувати.

✳️ Друга вікова категорія 6- 12 років. У цьому віці вже є усвідомлення кінцевості життя. Ми можемо говорити трохи більше. Важливо на рівні дитини пояснити деталі про смерть. Дитина має право ставити ці питання. Це можливість дізнатися деталі, зрозуміти, що сталося, дає дитині внутрішнє відчуття, що «якось я з цим справляюсь». Може бути гнів, біль, кошмар, регресія поведінки, з’явитися страх за інших членів сім’ї, що ще хтось не повернеться, ще хтось зникне. Важливо дітям проговорювати, куди ви йдете.

 

✳️ Щодо підлітків: для них реакції дуже подібні до дорослих, єдине, що вони з ними не вміють настільки справлятися, як дорослі. Дуже часто дитина такого віку може злитися на померлого: «Як він міг так зі мною вчинити». Дуже важливо дати дитині позлитися, висловити ці почуття, тому що якщо вони не підуть назовні, то підуть всередину.

Не варто зволікати з повідомленням про смерть.

❗️Не варто використовувати різні евфемізми: «пішов за веселку», «заснув». Часто у маленьких дітей, яким говорять, що хтось «заснув» і не прокинувся, з’являються проблеми зі сном, бо вони бояться не прокинутись. Найкраще використовувати загальноприйняті слова: «помер» або «загинув».

🟩 З матеріалу для Громадського радіо, інтерв’ю з  Ольгою Золотар. 

10 РЕЧЕЙ, ЯКІ ТРЕБА ЗНАТИ ДІТЯМ, АБИ БУТИ В БЕЗПЕЦІ

 10 РЕЧЕЙ, ЯКІ ТРЕБА ЗНАТИ ДІТЯМ, АБИ БУТИ В БЕЗПЕЦІ

Дитячий психолог Світлана Ройз склала перелік із десяти важливих речей, які необхідно знати дитині на випадок, якщо вона залишиться сама. «Раз на кілька тижнів ми з дочкою згадуємо й перевіряємо ці знання. У нас це гра, до якої ми залучаємо тих, хто є поруч», – пише вона.

Для дошкільнят

Дитині дошкільного віку важливо знати:

1. Своє ім’я та прізвище, імена та прізвища мами й тата.

2. Домашню адресу.

3. Хто першим заходить у ліфт (дорослий) і хто виходить (дитина).

4. Чужим двері не відкриваємо – кличемо дорослих. Навіть якщо за дверима Святий Миколай або Свинка Пеппа.

5. Що робити, якщо раптом загубився: щонайменше – залишитись на місці, не втікати, аби дорослий міг знайти. Якщо ви йдете в багатолюдні місця, на дитині має бути браслет із телефоном мами або тата.

6. Правило трусиків: усе, що є у трусиках – інтимні частини тіла, людям це демонструвати не можна. Чужим людям не можна торкатись до цих місць, це дозволено тільки батькам під час купання або лікарям із дозволу батьків. Якщо чужі намагаються торкнутись того, що у трусиках, треба кричати.

7. У чужих людей їжу, іграшки, будь-які речі брати не можна.

8. Якщо хтось чужий намагається забрати з майданчика, кажучи, що батьки чекають поруч, запитуй пароль (його треба узгодити з дитиною).

9. Мити руки після вулиці.

10. Завжди питати дозволу, коли хочеться взяти чуже.

Для молодших школярів

Для дітей, які вже більш самостійні й можуть залишатись удома або гуляти з дозволу батьків, Світлана Ройз рекомендує такі правила:

1. Якщо дитина вдома сама, а до приміщення намагається проникнути зловмисник, слід зателефонувати батькам, і лише після цього набрати поліцію – 102. За цей час батьки зможуть попередити сусідів телефоном, й дитині допоможуть.

2. Якщо в квартирі починається пожежа або витікає газ, треба швидко вийти з квартири та подзвонити 102 або 104 (служба газу). Самій гасити пожежу не можна в жодному разі!

3. Якщо дорослий просить про допомогу, треба відповідати категоричною відмовою й відразу йти.

4. Якщо біля вас собака, слід зберігати спокій і не провокувати агресію. Можна відвернути увагу за допомогою предмета – кепки чи парасольки, наприклад. Не слід дивитися тварині в очі, натомість, поступово віддалятися, не повертаючись спиною до собаки.

5. Не заходити в ліфт із незнайомцем. Якщо він наполягає, сказати, що чекаєш на батьків, які зараз підійдуть.

6. Якщо дитина бачить, що її хтось переслідує, треба зайти до людного місця – наприклад, крамниці або перукарні – й зателефонувати батькам.

7. Якщо незнайомець схопив дитину й не відпускає, треба кричати, битися, бити по машинах, які стоять поруч – можливо, запрацює сигналізація.

8. Якщо опинився на вулиці під час грози, потрібно зайти в укриття – крамницю або під’їзд. Слід триматись подалі від водойм, металевих веж, високих дерев і машин.

9. Якщо в інтернеті хтось погрожує тобі чи твоїм батькам, потрібно негайно повідомити про це батьків.

10. Якщо дитина сама, і в неї щось болить, потрібно зателефонувати батькам, але в жодному разі не приймати ліки з домашньої аптечки на власний розсуд.

Джерело http ://tvoemisto.tv

ПРИВЧАЄМО ДИТИНУ ДО ДИСЦИПЛІНИ

 ПРИВЧАЄМО ДИТИНУ ДО ДИСЦИПЛІНИ

Привчити дитину до дисципліни – непросте завдання. Для цього ви потребуватимете вдосталь терпіння, любові і наявності навичок впливу на дитину.

1. Чітко позначте свої очікування

Батькам варто сформувати очікування щодо поведінки дитини і пояснити їх їй.

2. Виявляйте розсудливість

Установлюючи свої очікування, пам'ятайте, що ніхто не досконалий. Визначте конкретні реальні цілі, посильні для дитини. Якщо тій буде дуже важко виправдати ваші очікування, вона може зневіритися й піти шляхом найменшого опору.

3. Будьте послідовні

 Дотримуйтеся правил за будь-яких обставин. Але водночас не варто встановлювати для дитини занадто суворі правила або робити те, що може її принизити або збентежити. Коли ви порушуєте правила, це схиляє дитину до думки: «Якщо батьки порушують правила, то чому я маю їх дотримуватися?»

4. Не будьте занадто авторитарними

Батьки для дитини – авторитетні фігури в сім'ї. Однак вам вирішувати, який стиль спілкування з дитиною обрати – авторитарний чи демократичний. Розгляньмо, у чому між ними різниця.

Авторитарні батьки пояснюють свої вимоги фразою: «Тому що я так сказала (сказав)!». Вони очікують, що дитина виконуватиме вказівки без жодних пояснень. Авторитарне виховання не враховує думок дитини і може принижувати її. Що старшими стають діти, то більше вони прагнуть, щоб їх поважали. Тому дотримуватися авторитарного стилю у вихованні дітей – не найкраща ідея.

На відміну від авторитарних батьків демократичні чітко пояснюють свої очікування і встановлюють обмеження. Вони показують дитині взірцеву поведінку і хвалять її за таку ж. Щоб заслужити повагу дитини й донести до неї свою точку зору, вам потрібно поважати її думку.

5. Підтримуйте зв'язок

Коли ви розмовляєте з дитиною, не відволікайтеся ні на що інше. Перервіть усі справи, приберіть мобільний телефон і дивіться на дитину. Тільки так вона зрозуміє, що її слова для вас мають вагу.

Дитина краще слухатиметься вас і дотримуватиметься встановлених правил, відчуваючи емоційний зв'язок із вами. Вона потребує вашого співчуття. Спробуйте зрозуміти, що дитина відчуває. Розмовляючи з нею на основі цих позицій, ви зауважите, що й вона почне прислухатися до ваших слів.

6. Спілкуйтеся відкрито

Не робіть категоричних заяв, після яких ваша розмова з дитиною припиняється. Наприклад, якщо вона відмовляється йти в гості, не варто говорити їй: «Я сказала, що ми йдемо – і крапка». Натомість спробуйте зрозуміти дитину й запитайте: «Чому ти не хочеш іти в гості?». Коли ви розумітимете причини такої поведінки, відкоригувати її буде набагато легше.

7. Використовуйте помилки дитини як можливість навчити її нового

Користуйтеся допущеними дитиною помилками, щоб допомогти їй стати кращою особистістю. Якщо ви бачите, що вона робить щось не так, не поспішайте втручатися або критикувати її. Зберігайте спокій і дайте дитині можливість зрозуміти, що саме вона зробила не так. Вказуючи їй на помилки, поясніть, як їх виправити.

У перекладі з латини слово «дисципліна» означає «навчання». Привчання дитини до дисципліни має на меті навчити її гарної поведінки.

Пам'ятайте: поганих дітей немає – є тільки погана поведінка. Ваша мета – не завдати дитині шкоди, а виправити її поведінку.

Ефективні методи дисциплінування дитини

Дисциплінування спрямоване на те, щоб навчити дитину, навіть із її суб'єктивної точки зору, розрізняти гарну й погану поведінку. Головне – пояснити дитині загальноприйняті правила поведінки й те, що вона ніколи не повинна завдавати шкоди іншим людям. У різному віці можна застосовувати різні методи дисциплінування дитини.

3–5 років

Діти, старші від трьох років, розуміють вказівки і здатні дотримуватися їх. Вони також у змозі бачити взаємозв'язок між своїми вчинками й наслідками. У цьому віці діти полюбляють усе робити по-своєму, і тому потрібно встановити для них обмеження. Ось декілька ефективних способів зробити це.

1. Позитивне дисциплінування

Позитивне дисциплінування спрямоване на те, щоб наголосити на добрих, а не на поганих вчинках дитини. Ідея такого методу – підкреслити, яких саме дій ви очікуєте від дитини. Цей метод добре працює із маленькими дітьми.

2. Керівництво дитиною

Маленькі діти ще не у змозі відрізняти правильні і неправильні вчинки. Малюків потрібно вчити поводитися в суспільстві, спілкуватися з новими знайомими й гостями, які приходять в оселю, формувати в дітей гарні манери і навички спілкування. Тому давайте дитині прості й зрозумілі інструкції. Допоможіть їй розрізняти гарну і погану поведінку.

Найліпший спосіб зробити це – демонструвати позитивний приклад. Робіть те, що вважаєте правильним, поводьтеся так, як хотіли б, щоб поводилася ваша дитина. Навчіть дитину говорити «дякую», «будь ласка» й «вибачте» у відповідних ситуаціях. 

3. Дисципліна, заснована на винагороді

Ставити для дитини умови найкраще, коли вона ще занадто мала, щоб зрозуміти логіку й пояснення батьків. Також батьки часто використовують покарання, аби змусити дитину поводитися певним чином. Але, використовуючи покарання, ви зосереджуєтеся на негативі.

Дисципліна, заснована на винагороді, наголошує на позитиві, тобто тому, що повинна робити дитина. Однак винагорода не має перетворюватися на підкуп. Якщо ви нагороджуєте дитину за будь-яку дрібницю, вона втратить мотивацію добре поводитися без винагороди.

Щоб уникнути цього, привчіть дитину до того, що нагорода не завжди повинна бути матеріальною. У її ролі може бути, наприклад, звичайна похвала. Якщо дитина щаслива, бо допомогла іншій людині, це почуття для неї – нагорода.

4. Періоди заспокоєння

Якщо дитина вперта, позитивне дисциплінування в стосунках із нею може не спрацювати. Такі діти здатні впадати в істерики, щоб виразити свої злість і розчарування. Якщо ви сваритимете дитину або змушуватимете її чинити згідно з вашими вказівками – лише погіршите ситуацію.

Коли дитина відмовляється слухатися вас і впадає в істерику, дайте їй час, щоб вона могла заспокоїтися. Не варто ставити її в куток, краще дозвольте провести деякий час у її кімнаті. Комфортна атмосфера допоможе їй швидше заспокоїтися.

Далі поговоріть із дитиною про те, чому вона не повинна поводитися певним чином.

6–7 років

У цьому віці дитина співвідносить слова батьків із їхніми вчинками. Тому, перш ніж встановлювати для дитини наслідки за її погану поведінку, переконайтеся, що вони обґрунтовані. Не погрожуйте їй перебільшеними покараннями або тими, які ви не зможете виконати.

5. Встановлюйте правила й кордони

Діти краще поводяться, знаючи правила. Тому встановіть для дитини рамки дозволеного. Правила, які ви визначаєте, мають бути простими й зрозумілими. Дитина мусить розуміти наслідки, які очікують на неї в разі поганої поведінки. Однак не перестарайтеся. Занадто велика кількість правил і обмежень може дезорієнтувати дитину. Установіть декілька правил і вимагайте, щоб дитина дотримувалася їх.

6. Розкажіть дитині про природні й логічні наслідки

Ефективний спосіб привчити дитину до дисципліни – використовувати природні наслідки тих чи інших дій, які можна пояснити логічно. Не придумуйте наслідків, зручних для вас, оскільки дитина швидко здогадається про їх надуманість.

Природними наслідками можуть бути почуття дитини до чогось. Наприклад, якщо вона з необережності загубила або зламала іграшку, не поспішайте купувати їй нову. Дайте їй час пережити смуток від втрати іграшки й зрозуміти важливість дбайливого ставлення до речей.

Логічні наслідки – не ті, які обираєте ви, а ті, які прямо пов'язані з поганою поведінкою. Розуміння цього допоможе виправити поведінку дитини.

Наприклад, якщо вона не хоче вчити уроки, можна заборонити їй дивитися телевізор або грати в комп'ютерні ігри. Якщо вона постійно забуває іграшки на вулиці, доцільно заборонити їй гратися ними впродовж одного-двох днів.

7. М'яка дисципліна (перенаправлення)

М'яка дисципліна – це спеціальна техніка, яка полягає в тому, що дитину потрібно відвернути від поганої поведінки й запропонувати альтернативу. Наприклад, якщо дитина хоче погратися з вашим мобільним телефоном, ви можете сказати їй: «Тобі подобається гратися з мобільним телефоном? Добре, візьмімо іграшковий телефон». У такий спосіб ви перенаправите увагу дитини.

Якщо дитина грається в небезпечному місці, вам треба відвести її в безпечне. Не варто шльопати дитину або застосовувати фізичне насилля. Торкайтеся її ніжно, використовуйте фрази, наприклад: «Ця кімната краще підходить для ігор» або «Там дуже небезпечно, іди сюди».

8. Емоційний коучинг

Діти влаштовують істерики, кусаються або б'ються тоді, коли не в змозі висловити усно свої емоції. Мета емоційного коучингу – виключаючи тиск на дитину, навчити її визначати емоції і виражати їх словами. Коли дитина почне битися або розкидати речі, спокійно скажіть їй: «Я знаю, що ти лютуєш, бо тобі потрібно багато часу приділяти урокам. Зараз ти можеш зробити перерву й трохи помалювати, а потім знову повернешся до виконання уроків».

Емоційний коучинг передбачає 5 кроків:

відстежуйте власні емоції;

співчувайте дитині, підтримуйте з нею зв'язок;

слухайте, що говорить дитина;

називайте дитині емоції, які вона відчуває. Для цього укладіть список почуттів або роздрукуйте фотографії облич людей, які виражають різні емоції.

9–12 років

У цьому віці для дисциплінування дитини найкраще використовувати природні наслідки. Крім того, ми радимо вам скористатися низкою технік.

9. Причини й наслідки: допоможіть дитині вчитися на її помилках

Наслідки, які ви встановлюєте для дитини за погану поведінку, мають бути відповідними її віку й ситуації. Наприклад, якщо дитина відмовляється вчасно лягати спати, дозвольте їй лягти спати пізніше. Наступного дня, коли вона почуватиметься сонною й роздратованою, поясніть їй, що причина – у тому, що вона не лягла вчора вчасно.

Використовуйте природні наслідки, щоб допомогти дитині вчитися на помилках.

10. Запропонуйте альтернативи

Коли ви говорите дитині «ні» і не пропонуєте нічого натомість, вона може стати впертою. Логічні пояснення не спрацюють, якщо дитина намагатиметься виразити свою незалежність за допомогою дій. Придумайте альтернативи, що дадуть вам змогу співпрацювати.

Коли ви надасте дитині вибір, у неї не буде можливості сказати «ні». При наявності в неї двох простих варіантів будь-який її вибір буде правильним. Наприклад, якщо дитина влаштовує істерику, бо ви не хочете купувати їй газовані напої, наступного разу запитайте: «Що ти хочеш – яблучний чи апельсиновий сік?». У такий спосіб ви дасте їй зрозуміти, що вона має тільки ці два варіанти. Якщо дитина все ж відмовляється від обох варіантів, не втрачайте наполегливості. І далі пропонуйте їй ці варіанти, поки вона не обере один із них.

13 років і старші

Підлітків зазвичай нелегко переконати. Логічні аргументи не завжди можуть діяти на них. Якщо ці аргументи не спрацюють, спробуйте такі способи.

11. Дискусія і пошук спільного рішення

Підліткам не до вподоби, коли їм вказують, що робити і як поводитися. Їм до душі, коли з ними поводяться як із дорослими, хоча насправді вони ними не є. Тому, коли у вашого підлітка з'являються проблеми з поведінкою, не ставте йому ультиматумів. Натомість обговоріть із ним проблему й придумайте спільне рішення. У результаті підліток відчуватиме велику відповідальність і, імовірно, погодиться на вашу пропозицію.

12. Позбавлення привілеїв

Коли підліток порушує правила, як покарання можна позбавити його привілеїв. Наприклад, якщо він вчасно не приходить додому, забороніть йому гуляти впродовж наступних декількох днів.

Привілеї, яких ви позбавляєте підлітка, повинні бути пов'язані з його провиною, щоб він мав змогу усвідомити наслідки своєї поведінки.

13. Переговори

Ще один спосіб дисциплінувати підлітка – це переговори. Як було сказано раніше, підлітки охоче виявляють свою незалежність, самостійно приймаючи рішення. Коли між вами виникає конфлікт інтересів, укладіть угоду. У результаті підліток більш імовірно піде вам на поступки.

Ви не привчите дитину до дисципліни, якщо самі не дотримуватиметеся правил.

Як допомогти дитині набути асертивності

 ⬇️Як допомогти дитині набути асертивності

☑️Асертивність – мистецтво озвучувати свої потреби й бажання іншим людям без агресії й неповаги

📌У наші дні багато батьків борються із проявами як агресивної, так і пасивної поведінки своєї дитини. Агресивна дитина буде штовхати, бити, кричати й ображати інших дітей, щоб досягти бажаного, у той час як пасивна дитина буде дозволяти іншим робити з нею так, як їм хочеться, при цьому не заперечуючи. Жодна із цих моделей поведінки не є сприятливою в довгостроковій перспективі на відміну від асертивності*, яка є мистецтвом озвучувати свої потреби й бажання іншим людям без агресії й неповаги.

✅Пропонуємо одинадцять способів того, як можна допомогти дитині набути асертивності.

1. Самооцінка. Діти з високою самооцінкою знають, як відстоювати свої права. Вони рідко бувають задираками та вміло справляються з хуліганськими витівками. Якщо ми як батьки зможемо сформувати в наших дітей здорову самооцінку та впевненість у собі, вони стануть проявляти асертивність природним чином.

2. «Ні» догоджанню одноліткам. Іноді діти намагаються наслідувати своїх друзів і догоджати їм. Це природно, але ви повинні заохочувати дитину казати й робити те, що вона вважає за потрібне. Поясніть дитині, що навіть якщо вона не згодна зі своїми друзями, то все одно, як і раніше, їм цікава. Якщо ні, тоді вони не є її друзями.

3. Заохочуйте сором'язливу дитину висловлюватись. Коли діти соромляться, вони ухиляються від заперечень, особливо, коли хтось поводиться з ними некоректно. Їм зовсім не треба ставати екстравертами, але вони повинні вміти постояти за себе. Скажіть дітям, щоб вони впевнено та спокійно розповідали про те, чого вони не люблять і не приймають.

4. Нехай вирішує дитина. Часто ми вважаємо більш ефективним прийняття рішень за наших дітей, але іноді нам треба не тільки дозволяти їм висловлювати свою думку, а і спонукати їх до цього. Ставте дітям відкриті запитання, щоби стимулювати їхнє незалежне мислення. Нехай діти знають, що не буває тільки однієї правильної відповіді. Це допоможе їм поважати свою власну думку.

5. Навчіть дитину шанобливо висловлювати свою думку. Часто ми висловлюємо свою думку таким завзятим і ворожим чином, що це завдає болю або ображає почуття інших людей. Асертивна людина розуміє, що її думку можуть почути та зрозуміти тільки тоді, коли вона висловлена тактовно, з повагою. Агресія провокує агресію. Асертивність передбачає озвучування вашої точки зору без обмеження почуттів іншої людини. Це те, що ми, батьки, повинні повторювати дітям знову і знову.

6. Будьте прикладом для наслідування. Якщо ви ставитесь до людей і ситуацій агресивно або пасивно, ваші діти будуть наслідувати ваш приклад і не зможуть набути навички асертивності. Якщо ви при дитині скаржитесь на погане обслуговування, постарайтесь бути позитивним прикладом, розмовляйте ввічливо й шанобливо. Поясніть дитині, що в житті дуже важливо відстоювати свої інтереси, але при цьому агресія не є доречним засобом для досягнення цієї мети.

7. Поважайте розбіжності. Усі ми часто змінюємо свою думку або утримуємось від заперечення для досягнення миру. Навчіть дитину, що це нормально, якщо кохана або інша людина буде не згодна з нею. Поясніть, що кожний думає й відчуває по-своєму, і неможливо дійти згоди з усіма. З іншого боку, треба навчити дитину казати «Ні». Вона повинна знати, що шанобливо та впевнено казати «Ні» будь-кому – це абсолютно нормально. Це допоможе дитині набути навички ефективного спілкування в особистих і професійних ситуаціях та уникнути м'якотілості, яка дозволяє іншим робити з людиною те, що вони хочуть.

8. Послідовність. Коли ми кажемо нашим дітям не робити що-небудь, то вчимо їх, що є фізичні й емоційні кордони, які треба підтримувати для їхньої власної користі та користі інших людей. Коли ви кажете дитині, що вона може подивитися телевізор тільки півгодини, дотримуйтесь ваших слів. Це навчить її робити те ж саме. Послідовність у дотриманні кордонів навчить дитину не дозволяти іншим робити з нею все, що їм хочеться.

9. Поважайте непокору. Послідовність у підтримці дисципліни має вирішальне значення для виховання. Однак у міру дорослішання діти часто борються за деякі права, що дозволяють їм відчувати свою автономію. Вони чинять опір вашим правилам і сердяться, коли ви тиснете на них. Не гнівайтесь. Настає час, коли батьки повинні бути проникливими та дипломатичними. Наприклад, ви можете обговорити, чому дитина не хоче вимкнути телевізор відповідно до правил. Після довгих переговорів, якщо вона буде як і раніше непохитна, скажіть їй, що вона повинна вимкнути його через півгодини. Дуже важливо іноді дозволяти дітям проявляти незалежність, коли вони відстоюють свою автономію, інакше вони будуть утримуватись від висловлювання своєї думки чи бажання, тому що боятимуться вашого несхвалення або відчуватимуть себе безсилими, що може мати негативний вплив на їх поведінку в інших ситуаціях, коли треба проявити асертивність.

10. Конструктивна критика. Дітям іноді властиво не погоджуватися зі своїми батьками або робити те, що батькам не подобається. Якщо ваша дитина ниє, коли ви просите її виконати певні домашні обов'язки, не кажіть їй, що вона погана. Це не має сенсу й засмутить її. Замість цього, коли вона буде нити, скажіть їй, що ви не можете зрозуміти, що вона каже, що є кращий спосіб спілкування, що даний спосіб неприйнятний. Це буде стимулювати дитину висловити свою попередню думку, але конструктивним і поважних чином.

11. Закликайте логіку. Діти набагато розумніше, ніж ми думаємо. Якщо ви аргументуєте їм причини, за якими вони повинні дотримуватись певних правил, вони з готовністю будуть дотримуватись їх. Пояснюючи вашій дитині правила, ви даєте їй зрозуміти, що ці правила не є вашою забаганкою.

☑️Ефективне управління своїми емоціями є природним наслідком асертивності. Допомагаючи дітям набути цієї якості, ми не тільки допоможемо їм уникнути знущання та глузування однолітків, а й ролі задирак і розбишак, а також допоможемо знизити прояви непотрібної агресії у світі та зміцнимо культуру поваги й толерантного ставлення до чужої думки.

⚠️*Асертивність – поведінка, що поєднує внутрішню силу та ввічливість у стосунку до оточуючих. Це здатність у ситуації зовнішнього тиску коректно відстоювати свої інтереси та свою лінію поведінки, спокійно казати «ні» тому, що вас не влаштовує та продовжувати в соціально прийнятній формі ефективно наполягати на своїх правах.

Джерело: child develop