Коли тато в ЗСУ…*

 *Коли тато в ЗСУ…*

У багатьох дітей відсутність батька, котрий перебуває на війні, може викликати складні емоції та реакції. Наприклад, дитина раптом перестає спілкуватися з однокласниками, друзями, стає дратівливою, неврівноваженою, емоційною. Така реакція типова для ситуацій, коли у школі чи серед оточення у всіх дітей батьки поруч, і лише в неї єдиної — батько боронить країну в лавах ЗСУ. Також ця реакція може з’явитися й щодо родичів, якщо дитина не відчуває від них підтримки та розуміння.

*Як допомогти дитині?*

У таких ситуаціях важливо знайти баланс між чесністю та чутливістю. Замість уникання запитань необхідно розмовляти з дитиною відкрито. Діти виражають свої емоції по-різному. Надайте їм підтримку, висловлюйте свою любов і розуміння. Створюйте безпечне середовище для вираження їхніх почуттів, дозволяючи їм розмовляти про свій біль, страх тощо.

*Реакції дітей на відсутність батька*

*🔸Емоційна відданість* 

Дитина може виявляти надзвичайну гордість та відданість своєму батькові, який служить на передовій. Вона може це виражати у своїх словах, діях, а також у шануванні та наслідуванні військового способу життя.

*🔸Пасивність та втрата інтересів*

Деякі діти можуть впасти в пасивність, втратити інтерес до своїх улюблених занять, таких як спорт, мистецтво чи гра. Вони можуть відчувати втому і втрату мотивації через тривожність і прагнення бути ближче до відсутнього батька.

*🔸Занадто рання дорослість*

Деякі діти можуть намагатися взяти на себе ролі та відповідальність, які зазвичай відводяться дорослим. Вони можуть відчувати необхідність брати на себе більше обов’язків у сім’ї.

*🔸Підвищена залежність*

Також дитина може стати більш залежною від інших дорослих, намагаючись знайти заміну відсутньому батькові. Вона може шукати підтримку і захист у бабусі, дідуся, інших родичів або вчителів.

*🔸Соматизація*

Головний біль, біль у животі, нездужання, алергічні реакції — можуть бути реакцією на емоційний стрес. Надавайте дитині необхідну медичну допомогу разом із психологічною підтримкою.

*🔸Втеча в уявний світ*

Зависання в гаджетах, комп’ютерних іграх, втеча у власну альтернативну реальність — розглядайте це як механізм виживання дитини, спосіб зняття стресу, але водночас допомагайте їй зберігати зв’язок із реальністю.

*🔸Релігійні та духовні пошуки*

Дитина може звернутися до релігії й духовності як до джерела підтримки та відповідей на свої запитання, якщо не отримує цього від рідних.

*Пам’ятайте:* ваша підтримка грає визначальну роль у допомозі дитині. Будьте поруч, створюйте коло спілкування, в якому дитину будуть підтримувати, розуміти, в якому дитина не буде відчувати емоційного напруження.

Джерело: Наталія Гаєвська, психологиня

Підписатися на канал «Психологічна підтримка»

Як працювати з хвилюванням і тривогою дитини

 Як працювати з хвилюванням і тривогою дитини

Часто, коли діти зіштовхуються з обставинами, на які вони не в силах вплинути або які здаються їм незрозумілими, у них виникають тривога й відчуття невпевненості у своїй безпеці.

З одного боку, такі почуття є не тільки нормальними, а й необхідними, оскільки робота з різними видами тривоги може підготувати дітей і навчити справлятися зі складними життєвими ситуаціями.

З іншого боку, деякі діти наділені підвищеною чутливістю та сприйнятливістю, що робить їх більш уразливими для тривожного стану, що виникає із цілком природних причин, не пов'язаних із психологічними порушеннями.

Якщо дитина страждає підвищеною тривожністю, навіть з найкращими намірами батьки можуть зациклитись на даній проблемі і, роблячи все можливе, щоб дитина не страждала, фактично посилити її занепокоєння. Це відбувається тоді, коли батьки, передбачаючи страхи дитини, невміло намагаються захистити її від них.

Щоб грамотно допомогти дітям справлятися із тривогою, пропонуємо такі сім порад:

1. Мета не в тому, щоб уникнути занепокоєння, а в тому, щоб допомогти дитині впоратися з ним

Ніхто з батьків не хоче бачити дитину нещасною, але кращий спосіб допомогти дітям подолати занепокоєння – це не намагатись уникати чинників, що його провокують. Треба, щоб дитина навчилась переносити тривогу й не надто звертала на неї увагу, живучи своїм звичайним життям, навіть якщо тривога присутня. Згодом у результаті такого ставлення вона буде зменшуватись або мине взагалі.

2. Не уникайте факторів, які провокують тривогу

Захищаючи дітей від того, чого вони бояться, ви допоможете їм краще почуватися зараз, але не позбавите їх від посилення занепокоєння в довгостроковій перспективі.

Якщо дитина розгублюється в дискомфортній ситуації й починає плакати не з метою маніпулювання батьками, а тільки тому, що вона так почувається, і батьки негайно усувають фактор, який провокує тривогу, дитина відкриває для себе неконструктивний механізм того, як справлятися із тривогою, й буде застосовувати його в подальшому. Вона буде уникати певних місць і ситуацій, усе більше й більше обмежуючи себе від навколишнього світу.

3. Висловлюйте позитивні, але реалістичні очікування із приводу занепокоєння дитини

Ви не можете гарантувати, що страхи дитини нереальні, і при цьому стверджувати, що вона не провалить контрольну, що їй обов'язково сподобається катання на ковзанах або що інші діти не будуть над нею сміятись під час декламації вірша.

Але ви можете висловити впевненість у тому, що з нею все буде добре, що вона зможе впоратися з усім цим, що в міру зіткнення зі своїми страхами рівень її тривожності згодом буде падати. Це дасть дитині впевненість у тому, що ваші очікування реалістичні, що ви не збираєтеся пропонувати їй зробити те, що їй не під силу.

4. Поважайте почуття дитини, але не підживлюйте їх

Важливо розуміти, що бесіда про хвилювання дитини не завжди означає згоду з нею. Тому, якщо дитина боїться йти до лікаря, вам не треба применшувати її страхи, але також не варто й посилювати їх. Вам слід слухати й бути чуйними, допомогти дитині зрозуміти те, через що саме вона хвилюється, і заохочувати її впевненість у тому, що вона зможе впоратися зі своїми страхами. Ваша настанова повинна бути приблизно такою: «Я знаю, ти боїшся, і це нормально, але я з тобою, я допоможу тобі пройти через це».

5. Не ставте навідних запитань

Заохочуйте дитину розмовляти про свої почуття, але намагайтесь не ставити навідних запитань, таких як: «Ти хвилюєшся через майбутню контрольну?» або «Боїшся йти до лікаря?». Щоб не підживлювати тривогу, ставте відкриті запитання на зразок: «Ну як, підготувався до контрольної?».

6. Не посилюйте страхи дитини

Ви не повинні подавати дитині вербальні або невербальні сигнали про те, що вона повинна чогось боятися.

Припустимо, дитина вже мала неприємний досвід спілкування із собакою. Наступного разу, коли біля неї буде незнайомий собака, ви можете почати хвилюватися через те, як вона буде на нього реагувати, і можете мимоволі «підказати» дитині, що зараз прийшов той момент, коли вона повинна тривожитись. Не робіть цього. Будьте спокійними й незворушними самі.

Пам'ятайте, що ваш особистий приклад спокою й незворушності щодо страхів дитини переймається нею, і вона свідомо чи несвідомо наслідує вас, тому постарайтеся приділити особливу увагу вашій власній поведінці, яка, безумовно, вплине на дитину.

7. Контролюйте інформаційний контент, який споживає дитина

Діти не сліпі й не можуть закривати очі на навколишній світ. Вони час від часу бачать, що показують у телевізійних новинах. Вони чують, про що кажуть дорослі. Проте діти не можуть самостійно розібратись у тому, що насправді несе для них реальну загрозу, а що ні.

Як уже згадувалось вище, не слід повністю захищати дітей від факторів, які можуть викликати тривогу (обмеження повинні бути розумними). Але в той же час при перегляді сучасних телевізійних новин навіть здорові дорослі можуть відчувати хворобливу стурбованість. Тому зверніть увагу на те, який саме інформаційний контент споживає ваша дитина і в якій кількості. Ви можете вимкнути телевізор або принаймні дивитися його разом і обговорювати те, що ви бачите.

Чи готова моя дитина до школи?

 Чи готова моя дитина до школи?

«Чи готова моя дитина до школи?», «Якщо моя дитина вже в 5 років вміє і читати, і рахувати, чи можна її віддавати в школу?» Саме з цим запитом найчастіше звертаються батьки на прийом до психолога.

У кожного з батьків своя думка про те, що ж таке «шкільна готовність». Але багато хто вважає, що готовність до школи - це лише вміння читати, писати і рахувати.

Розвію міф! Уміння читати і рахувати - це не показник готовності малюка до шкільного навчання.

Є ТРИ показника готовності до школи:

фізична готовність (її оцінить Ваш дільничний педіатр);

інтелектуальна готовність (про неї Ви можете розпитати вихователя дитячого садка, який відвідує Ваш малюк);

психологічна готовність (обговорити цей критерій Ви можете з дитячим психологом дошкільного закладу або дитячої поліклініки).

Отже, давайте по порядку.

Чи готова Ваша дитина ПСИХОЛОГІЧНО? Складовими психологічного розвитку є соціальна готовність (дитина повинна вміти спілкуватися і з дорослими, і з дітьми, вона повинна розуміти, що таке «добре» і що таке «погано»; вона повинна вміти уважно слухати і оцінювати свою роботу). Також сюди відноситься здатність до самостійності (вміння зав'язати шнурки, переодягнутися, не забувати свої речі). Звичайно, це дуже непрості завдання для 6-7-річного малюка, а тому ми, дорослі, повинні допомогти їй в цьому. Здорово, коли дитина відвідувала дитячий сад, вона там привчався до самостійності. Але якщо з якихось причин дитина була ізольована від спілкування, норм і правил поведінки в колективі, то велика відповідальність, звичайно ж, покладається на батьків.

Ще одним з критеріїв психологічної готовності є готовність емоційно-вольової сфери. Дитина повинна вміти робити не те, що вона хоче, а те, що від неї вимагають, тобто вона повинна вміти підкорятися загальним правилам. Малюк повинен вміти контролювати свою поведінку, керувати своїми емоціями, у нього повинна бути посидючість (тобто дитина повинна вміти протягом певного часу уважно слухати завдання, не відволікаючись ні на що стороннє). Розвивати емоційно-вольову сферу не просто, але можливо.

Дам кілька порад, щоб допомогти дитині регулювати свою поведінку. Найважливіше: забезпечити добробут в родині (дитина не повинна чути ніяких сварок і скандалів між дорослими, все це формує неврози). Намагайтеся забезпечити чіткий розпорядок дня. Для формування емоційно-вольової сфери ВАЖЛИВІ правильні методи виховання. Придушення, загрози, фізичні покарання так само погано, як і зайва опіка. Все це затримує психічний розвиток дитини. ВАЖЛИВО! Якщо Ви відзначаєте у дитини труднощі у даній сфері, слід якомога швидше звернутися до дитячого психолога.

Мотиваційна готовність. Запитайте у дитини, чи хоче вона йти до школи і чому? Добре, якщо це обґрунтоване бажання вчитися. А ось відповіді діток, які були у мене консультаціях ( «Хочу в школу, щоб вміти швидко рахувати гроші в магазині», «Хочу в школу, тому що там весело», «Хочу в школу, тому, що мені мама купить портфель красивий» і т . Д.).

Дуже часто, спілкуючись з батьками, на першому місці у них завжди відносини «БАТЬКО-УЧИТЕЛЬ», тобто кожна мама хоче, щоб її похвалили і де-небудь в батьківському чаті обов'язково про неї згадали, як про «супер-маму», а тим часом у мами псуються стосунки «батько-дитина», тому що постійне бажання бути кращою породжує скандали і сварки у відносинах із власною дитиною. А тут дуже важливо НЕ добре виглядати в очах вчителя, а БУТИ на стороні дитини, помічати будь-які її успіхи.

Окремо хочеться зупинитися на дозвіллі малюка. Чомусь відповідальні батьки  хочуть, щоб їхній малюк був задіяний повсюди, щоб він вмів все, хотів все, щоб все йому було цікаво і т.д. Однак, не завжди у дитини є на це ресурси. Як це розпізнати? Навіщо дитині вільний час і чи потрібно йому просто «побайдикувати»?

Зверніть увагу, як вранці прокидається і збирається Ваш малюк. І порівняйте з тим, як це робите Ви. Чи все робите швидко? А що робить Ваша дитина після слів: «Вставай, мій хороший»?  І ось тут ВАЖЛИВО давати їй цей час, щоб вона діяла в своєму темпі (вже краще розбудіть її на 5-10 хвилин раніше). І ось кожен раз, коли вирішите віддати дитину на якісь додаткові заняття, згадайте її ранок. Якщо дитина повільна, не потрібно віддавати переваги заняттям, які вимагають швидкої реакції дитини. Вона не зможе встигати за «цим» темпом і інтерес швидко пропаде. Те ж саме, якщо дитина все робить швидко, то не потрібно віддавати її на бісероплетіння, де точність і старанність стоїть на першому місці.

Дуже важливо формувати адекватну самооцінку дитини: хваліть, коли виходить, АЛЕ не намагайтеся все вирішити або зробити все за неї.

Помилки батьків: «Якщо будеш погано вчитися, то станеш .... незрозуміло ким ». Для дитини це НІ ПРО ЩО. Повірте! Краще робіть акцент на хорошому. Впораєшся - підемо в парк на вихідних. Вчіться разом долати труднощі. На власному прикладі показуйте, що якщо щось не виходить, то потрібно пробувати ще і ще. Саме ЦЕ навчить Вашого малюка позитивно ставитися до помилок.

І, звичайно ж, не забувайте про розумний контроль (коли займатися, які уроки зробити першими - тут потрібна підказка, а найкраще - це заздалегідь складений режим).

Шановні БАТЬКИ, Ваш позитивний настрій дасть дитині можливість без труднощів пройти цей новий і складний етап в її житті. Не забувайте повторювати: «Ми тебе любимо!», «У тебе все вийде!», «Я вірю в тебе!», «Відпочинь і спробуй ще раз!» Саме це формує адекватну самооцінку  у вашого малюка.

ПІДІБ'ЄМО ПІДСУМОК: якщо Вам здається, що у Вашої дитини є труднощі, то важливо вчасно звернути увагу і проконсультуватися у фахівців: невролога, психолога, логопеда-дефектолога, педіатра.

Що відчуває дитина, коли батьки сваряться?

 Що відчуває дитина, коли батьки сваряться?

Я сиджу на підлозі, обіймаю свого ведмедика і чую, як голоси стають гучнішими. Мама і тато кричать… Слова летять, як гострі камінці. Мені хочеться затулити вуха, але я боюся, що тоді пропущу щось важливе… раптом це через мене?

Тато стукає рукою по столу, мама плаче, але теж кричить. У мене всередині все стискається, як маленький клубок. Я хочу, щоб вони перестали, щоб знову було тихо, як раніше, коли ми всі разом сміялися.

Я намагаюся зробити свій голос гучним, але він виходить тихенький, майже шепіт: “Не сваріться…” Вони не чують.

Я ховаюся під ковдру, наче вона може захистити мене від цього страшного шуму. Ведмедик теж боїться — я це знаю, бо його лапки тремтять… чи, може, то тремчу я.

Картки для обговорення Страхів з дітьми 

https://toys.dytpsyholog.com/metaforychni-karty-dlia-ditei-strakhy/

Ось кілька рекомендацій для батьків, щоб зменшити стрес і страх дитини під час конфліктів:

 1. Швидко показуйте, що дитина в безпеці

Якщо сварка все ж відбулася при дитині, після цього обов’язково підійдіть до неї, обійміть і скажіть, що вона не винна, і що мама й тато її люблять.

 2. Пояснюйте, що конфлікти бувають, але вони минають

Простими словами розкажіть: “Ми з татом/мамою іноді сперечаємося, але ми завжди вирішуємо питання. Це не через тебе”.

 3. Давайте приклад конструктивної розмови

Навіть у складних моментах намагайтеся говорити спокійніше, без образ, щоб дитина бачила, що проблеми можна вирішувати без крику.

 4. Після конфлікту поверніть відчуття стабільності

Разом зробіть щось приємне — приготуйте вечерю, погуляйте, почитайте казку. Це допоможе дитині знову відчути спокій і безпеку.

 5. Слідкуйте за довготривалими ознаками тривожності

Якщо дитина після сварок часто плаче, стає замкненою або уникає спілкування — варто звернутися до дитячого психолога.

https://toys.dytpsyholog.com/metaforychni-karty-dlia-ditei-strakhy/

ПРО ПІДЛІТКОВИЙ СУІЦИД

 ПРО ПІДЛІТКОВИЙ СУІЦИД 

Зараз наші діти-підлітки знаходяться в епіцентрі бурі. Війна, втрати, невизначеність і постійна тривога накладаються на складний період дорослішання, створюючи небезпечний тиск на їхню психіку. ⁣

Ця тема — болюча і страшна. Але саме тому про неї треба говорити. Говорити, щоб знати, як розпізнати небезпеку і вчасно простягнути руку допомоги. ⁣

Чому це відбувається? Психологія підліткового відчаю⁣

Підлітковий вік — це час, коли емоції вирують, а мозок ще вчиться справлятися з ними. Самооцінка крихкa, а будь-яка проблема — від сварки з друзями до поганої оцінки — може здаватися кінцем світу. В умовах війни ці звичайні підліткові труднощі множаться на травматичний досвід, нездатність впливати на своє життя, проживання втрати -- дому, близьких, звичного життя, відчуття безпеки.⁣

Дослідження показують, що найчастіше до трагедії призводить поєднання кількох факторів:⁣

- Сімейні конфлікти: Навіть у мирний час непорозуміння в родині є головною причиною підліткових суїцидів (до 62% випадків). Відсутність емоційної підтримки, відчуття самотності та нерозуміння вдома — це критично небезпечно.⁣

- Психічне здоров'я: Депресія, апатія, тривожні розлади, що загострюються через війну, можуть стати тим самим поштовхом.⁣

- Соціальна ізоляція: Втрата зв'язку з друзями, вимушений переїзд, онлайн-навчання — все це позбавляє підлітків життєво важливої підтримки однолітків.⁣

⁣

«Червоні прапорці»: Як вчасно помітити небезпеку?⁣

Ваша увага та інтуїція — головні інструменти. Не ігноруйте зміни в поведінці дитини, списуючи все на «важкий вік». Ось на що варто звернути увагу:⁣

1. Зміни у поведінці:⁣

Ізоляція: Дитина закривається в собі, уникає спілкування з друзями та родиною, перестає ходити до школи чи на гуртки.⁣

Втрата інтересів: Закидає хобі, які раніше приносили радість. Нічого не хоче, нічим не цікавиться.⁣

Різкі зміни: Порушення сну (безсоння або надмірна сонливість), втрата апетиту або, навпаки, переїдання.⁣

Ризиковані вчинки: Захоплення екстремальними видами спорту, вживання алкоголю чи наркотиків.⁣

Прощання: Роздає цінні особисті речі, приводить до ладу свої справи, ніби готується до від'їзду.⁣

2. Зміни в емоціях та розмовах:⁣

Прямі та непрямі погрози: Фрази на кшталт «я хочу померти», «краще б мене не було», «ви скоро від мене відпочинете», «я всім тільки заважаю».⁣

Розмови про смерть: Підвищений інтерес до теми смерті, самогубств, написання похмурих віршів чи постів у соцмережах.⁣

Емоційні гойдалки: Апатія, пригніченість, яка може змінюватися нападами гніву та дратівливості (особливо у хлопців) або плаксивості (у дівчат).⁣

Почуття безпорадності та безнадії: Відчуття, що все погано і ніколи не стане краще.⁣

Що робити? Покроковий план дій для батьків

Якщо ви помітили хоча б кілька з цих ознак, дійте негайно, але спокійно.⁣

Крок 1. Почніть розмову. Це найважливіше.⁣

Оберіть правильний час і місце. Коли вас ніхто не потурбує.⁣

Говоріть з любов'ю, а не з докором. Забудьте про критику, нотації чи звинувачення. Ваша мета — не виховувати, а зрозуміти і допомогти.⁣

Слухайте. Активно і без осуду. Дайте дитині виговоритися. Покажіть, що її почуття для вас важливі. Можна сказати: «Я бачу, як тобі важко. Я не можу уявити твій біль, але я тут, поруч, і хочу допомогти».⁣

Не бійтеся поставити пряме запитання. Існує міф, що розмова про суїцид може «наштовхнути» на думку про нього. Це неправда. Пряме, але тактовне запитання: «Ти думаєш про те, щоб накласти на себе руки?» — може принести полегшення і дати зрозуміти, що ви бачите глибину проблеми.⁣

Крок 2. Будьте опорою.⁣

Нагадайте про свою любов. Дитина має знати, що ваша любов та підтримка не залежить від її оцінок, поведінки чи стану.⁣

Зосередьтеся на сьогоднішньому дні. Не вимагайте глобальних планів на майбутнє. Допоможіть прожити цей день, потім наступний.⁣

Крок 3. Зверніться по професійну допомогу.⁣

Ви не повинні справлятися з цим наодинці. Це не ваша провина, а хвороба, яка потребує лікування. Звернення до психолога чи психіатра — це такий самий прояв турботи, як і візит до педіатра при застуді.⁣

⁣

Куди звертатися по допомогу в Україні?⁣

7333 — Lifeline Ukraine. Національна, професійна, цілодобова гаряча лінія з питань запобігання самогубствам. Безкоштовно та анонімно.⁣

0-800-501-701 — Всеукраїнський телефон довіри.⁣

Саме ви — найважливіша людина в житті вашої дитини. Ваші розуміння, увага і готовність прийти на допомогу — це найпотужніший захист від будь-яких бур. Бережіть себе, щоб мати сили берегти своїх дітей. Ви не самі.⁣

⁣(Евгений Мирошниченко)

Дитина б'ється в дитячому садку: що робити і чи варто турбуватися?

 Дитина б'ється в дитячому садку: що робити і чи варто турбуватися?

Коли малюк йде в дитячий сад, батьки відчувають хвилювання: як він адаптується в колективі, чи все йому сподобається, як буде себе вести?

Складно сказати, яким батькам доводиться гірше: тим, чию дитину ображають інші діти, або тим, чиє чадо є кривдником інших.

Коли малюк починає битися - це серйозний привід задуматися про причини такої поведінки і способи впоратися з проблемою.

Чому дитина б'ється

Якщо вам стали надходити скарги від вихователя на те, що ваш син або дочка лізе в бійку при першій-ліпшій можливості, в першу чергу необхідно з'ясувати причину таких дій.

Не виключено, що малюк потребує допомоги дорослих. Найбільш ймовірними причинами агресії по відношенню до інших дітей може бути:

1. Стан здоров'я. Іноді дитина відчуває агресію проти своєї волі. Причиною може бути внутрішньочерепний тиск, неврологічні або психічні проблеми.

 2. Ситуація в родині. Діти часто копіюють поведінку батьків. Якщо мама з татом щодня з'ясовують стосунки на підвищених тонах, карають малюка, застосовуючи фізичні заходи, він обирає таку ж модель поведінки. У маленької людини в голові відкладається правило: «Правду треба доводити силою, хто сильний, той і правий».

 3. Надмірне захоплення мультиками та комп'ютерними іграми. Сучасні діти з однорічного віку є користувачами смартфонів і планшетів. Багато малюків буквально «підсаджуються» на мультики і ролики з «Ютуб». Більшість батьків навіть не здогадуються, скільки жорстокості ллється на їх чадо з екранів гаджетів. Діти приходять в садок і копіюють там поведінку своїх екранних кумирів.

 4. Погані стосунки з дитячим колективом, самотність. Дитині необхідна не тільки їжа, одяг та іграшки. Головне для маленької людини - це спілкування з близькими, ласка і турбота. Якщо вона недоотримує цього, то наслідки можуть бути самими різними. Часто такі дітки починають проявляти агресію, ображаючи слабших. Буває, що дитина, до якої погано ставляться в дитячому колективі, привертає увагу, роздаючи стусани направо і наліво.

 5. Підвищена активність. Нерідко надто енергійному малюкові не вистачає дня, щоб виплеснути свій заряд енергії. Під його гарячу руку може потрапити будь-який з однолітків.

6. Погане виховання. Іноді дитина б'ється просто тому, що їй вдома не пояснили, що цього робити не можна. Деякі батьки спеціально навчають чадо, щоб він будь-які ситуації «розрулював» кулаками.

Як відучити битися

Не можна залишати без уваги агресивну поведінку малюка. Це призведе до того, що у нього складеться неправильна модель спілкування в колективі, він звикне вирішувати проблеми із застосуванням фізичної сили, не зможе знаходити компроміс, підлаштовуватися під оточуючих.

Перш ніж почати перевиховувати маленького забіяку, батьки повинні зрозуміти, що є причиною такої поведінки.

У таких випадках не буде зайвою допомога грамотного психолога.

Дізнавшись причину, по якій малюк проявляє агресію, потрібно акуратно і цілеспрямовано відучувати його від поганої звички:

1. Виключіть домашні конфлікти. Дитина не повинна бачити, що мама з татом сваряться або навіть б'ються. Не можна застосовувати фізичні покарання.

 2. Поводьтеся з малюком спокійно, навіть якщо дуже засмучені і гніваєтесь. Не можна демонструвати агресію, інакше вона передасться дитині. Дізнавшись про чергову бійку в саду, без криків поговоріть з дитиною, з'ясуйте причину конфлікту, поясніть, що розпускати руки недобре. Якщо малюка ображають або обзивають інші діти, необхідно поговорити з вихователем або батьками кривдника.

 3. Ніколи не кажіть дитині, що вона погана, що ви не будете її любити, якщо вона продовжить битися. Малюк може вам повірити, і тоді стане ще гірше. Можна використовувати фрази на кшталт: «Мені не подобається твоя поведінка», «Твоя поведінка мене засмутила».

 4.Направте активність дитини в позитивне русло. Добре допомагають заняття спортом, тривалі прогулянки, рухливі ігри. Більше проводьте часу всією сім'єю, дитина повинна відчувати, що мама з татом завжди поруч і люблять її.

  5.Навчіть малюка проявляти агресію безпечними способами. Якщо щось сильно розлютило, можна порвати аркуш паперу, покричати, побити подушку. Деякі для таких цілей купують боксерську грушу. При цьому потрібно пояснити дитині, що такі способи розслаблення можливі тільки в певні моменти і на короткий час.

Головне у відносинах з дітьми - це любов і довіра. Малюк повинен знати, що мама і тато завжди поруч, підтримають у важкій ситуації, завжди на його стороні.

При цьому не варто перетворюватися в доброго дружка. Завдання батьків - направляти і навчати.

Правильне виховання і нормальні відносини в сім'ї - запорука щасливого життя маленької людини в майбутньому - адже дитина це дзеркало сім'ї.

Автор: Марина Байдюк

Вікові особливості самостійності дитини

 Вікові особливості самостійності дитини

Самостійність - якість особистості, завдяки якій людина може сама ставити перед собою цілі і завдання, продумувати формат їх виконання, брати на себе відповідальність за діяльність і наслідки, а так само частіше приймає нетрадиційні рішення.

Для позначення хто ж така самостійна дитина, можна ввести критерії або ознаки самостійності:

- дитина починає проявляти ініціативу

- творчо вирішує різні завдання

- починає відчувати власну відповідальність за досягнення поставлених цілей

- проявляє велику наполегливість

- контролює і оцінює власні дії.

Вікові особливості при формуванні самостійності:

Перш ніж перейти до прочитання цієї таблиці, прохання врахувати, це не непорушні правила, і вік вказано приблизно. Ставтеся до своєї дитини з індивідуальним підходом. Відштовхуючись від цієї інформації, ви зможете припустити, як діяти.

До кінця 1 року дитина вже здатна робити самостійні дії (сідає, бере іграшку і. Т.д.)

2 - 3 роки. Починає розвиватися ініціатива, але разом з тим, дитина наслідує дорослого. Важливо дати дитині відчути задоволення від самостійного виконаного дії. Цей період називають кризою 3 років. З'являється відома фраза: «Я сама» і тут важливо заохочувати самостійність дитини, безумовно не забуваючи про безпеку.

3 - 4 роки. З'являється усвідомлення своєї значущості при виконанні самостійних дій.

4 - 5 років Самостійними діями, стають ті дії, які доведені до автоматизму і всі завдання вирішуються звичним способом.

5 - 6 років Стійкий характер самостійності + з'являється творча складова і знову зростає ініціативність.

6 - 10 років Ключові діяльності: навчальна та ігрова. Навчальна діяльність: потреба мислити самостійно, знаходити способи рішень для нової ситуації, ставити перед собою завдання і шукати підхід до їх вирішення. Ігрова діяльність: Відпрацювання самостійності в сюжетно-рольових іграх, вміння вживатися в роль, приймати рішення виходячи з цієї ролі, вміння контролювати гру і свої вчинки в ній.

10-12 років Початок підліткового віку, з'являється опір турботі і ніжності з боку батьків, виявляє непослух і активно відділяється від батьків. Необхідно терпляче проявляти увагу, участь, обговорювати початок дорослішання.

12-14 років Активна фаза боротьби за незалежність, намагається окремо проводити час, закривається в кімнаті, не розповідає про своє життя, на запитання відповідає коротко, часто піднімає питання про свої права, може не контролювати свою промову. Важливо знаходити рівновагу між правами і обов'язки в обговоренні, емоційно не реагувати на емоційні спалахи підлітка, відокремлювати реальні почуття від того, що він вам говорить в пориві конфліктів. Залишатися дорослим.

14-16 років. Апогей незалежності, авторитетними людьми стають однолітки або інші дорослі. Свою думку або думку авторитетної людини ставить на чільне місце, не прислуховується до слів батьків. На жаль вважає, що саме з ним нічого не трапиться. Важливо в цей період зважати на думку підлітка (інакше він не навчиться зважати на вашу), підтримувати його і не нав'язувати своє бачення ситуації. Не забувайте говорити з позиції «Я», про те, що ви відчуваєте, а не те, як він робить погано. Марно забороняти спілкуватися з друзями, які вас не влаштовують, це буде викликати тільки негатив і заперечення.

16-18 років Вихід з підліткової кризи, «повернення до себе». Починає прислухаються до думки батьків, звертатися за допомогою, переймають від батьків те, що на їх погляд здається важливим і готові перейняти риси і якості батьків.

У цьому віці необхідно бути акуратним, підліток це той самий дорослий, який вже усвідомив, що дорослішає, але ще не подорослішав. Необхідно підтримати підлітка в його починаннях, завищувати оцінку його успіхів, надати йому право брати на себе відповідальність за свої вчинки, за своє життя, послабити контроль.

Трохи торкнуся ще однієї, не мало важливої теми, для формування самостійності, це термін Зона Найближчого Розвитку. ЗНР - такий термін ввів Лев Семенович Виготський. Про що він, якщо про головне, то про те, що дитина може робити самостійно, але з малою часткою вашої допомоги. Є рівень актуального розвитку - це наше сьогодення, є зона найближчого розвитку - це наше завтра. Розвиваючи навички, самостійності, пам'ятайте про те, що ваша дитина зможе зробити на базі того, що вже вміє. 

Як ви можете сформувати самостійність у вашої дитини:

Заохочуйте ініціативу

Дочекайтеся прохання про допомогу

зменшіть контроль

Дайте дитині робити ті речі і дії, які вона вже вміє

Дозвольте йому робити вибір самому

Закріпіть домашні обов'язки

Хваліть, не загострюйте увагу на помилках

Дозвольте дитині знаходити собі заняття самій

подавайте приклад

Ваша дитина - це людина, і те, як ви будете взаємодіяти з нею зараз, створить грунт для її взаємодії з людьми в майбутньому.

 

Валерія Маслова