Терміновий заборонний припис -

 ➡️Терміновий заборонний припис - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства;

◾️Суть заходу: Він зобов'язує кривдника негайно залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, навіть якщо це його власне житло, а також встановлює заборону на будь-які контакти з жертвою на певний термін.

◾️Термін дії: ТЗП виноситься на термін до 10 діб. Проте постраждала особа або її представник можуть подати клопотання до суду про видачу обмежувального припису, який може діяти до 6 місяців (з можливістю продовження).

✅️Цікаві Факти

🔸️Пріоритет Безпеки: Терміновий заборонний припис є одним з небагатьох заходів в українському праві, який дозволяє поліції тимчасово обмежити право власності особи (право проживати у своєму житлі) заради забезпечення безпеки іншої людини. Це підкреслює пріоритет права на безпечне життя над правом власності у випадках насильства.

🔸️Не є покаранням: Важливо розуміти, що ТЗП — це захід безпеки, а не адміністративне чи кримінальне покарання. Він не замінює штраф чи арешт, а є лише інструментом негайної ізоляції кривдника. Після винесення ТЗП поліція все одно може скласти протокол про адміністративне правопорушення (наприклад, за ст. 173-2 КУпАП).

🔸️Порушення ТЗП: Якщо кривдник порушує вимоги ТЗП (наприклад, повертається додому або намагається контактувати з жертвою), це є окремим правопорушенням, за яке передбачена адміністративна відповідальність (зазвичай штраф або адміністративний арешт). Це робить ТЗП ефективним інструментом стримування.

🔸️"Офіцер-Жінка": Уповноважені особи поліції, які виносять ТЗП, часто проходять спеціалізоване навчання, орієнтоване на роботу з постраждалими від насильства. У деяких випадках (особливо при роботі з жінками та дітьми), за можливості, залучаються поліцейські жінки, щоб мінімізувати травматизацію жертви.

#УЖВ

Українська Жіноча Варта 

Коаліція "1325 Київ"

Відповідальність за домашнє насилля

 Законодавство України передбачає кілька видів юридичної відповідальності за домашнє насильство — залежно від його форми, систематичності та наслідків.

Адміністративна відповідальність

Стаття 173-2 КУпАП: охоплює одноразові випадки фізичного, психологічного чи економічного насильства, які не спричинили тілесних ушкоджень, але завдали шкоди фізичному або психічному здоров’ю.

Санкції: штраф, громадські роботи або адміністративний арешт.

Кримінальна відповідальність

Стаття 126-1 ККУ: умисне систематичне фізичне, психологічне або економічне насильство щодо подружжя/колишнього подружжя чи іншої близької особи.

Такі дії можуть призводити до фізичних чи психологічних страждань, розладів здоров’я, емоційної залежності чи погіршення якості життя.

У разі тяжких наслідків застосовуються інші статті ККУ (наприклад, ст. 121 — тяжкі тілесні ушкодження).

Санкції: громадські роботи, пробаційний нагляд, обмеження або позбавлення волі.

Цивільно-правова відповідальність

Настає за рішенням суду при поданні позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої насильством (витрати на лікування, психологічну допомогу, знищене майно тощо).

Регулюється нормами Цивільного кодексу України.

⸻

✨ Цікаві факти

• Стаття 126-1 ККУ діє з 2019 року та вперше криміналізує систематичне психологічне й економічне насильство.

• Суд може зобов’язати кривдника пройти корекційну програму, спрямовану на зміну агресивної поведінки.

• У кримінальних провадженнях доказами систематичності часто є:

– попередні адмінпротоколи за ст. 173-2 КУпАП,

– покази свідків,

– записи дзвінків на 102,

– щоденник постраждалої, який фіксує хронологію насильства.

Українська Жіноча Варта 

Коаліція "1325 Київ"

ПРО ПСИХОЛОГІЧНІ ТРАВМИ У ДІТЕЙ

ПРО ПСИХОЛОГІЧНІ ТРАВМИ У ДІТЕЙ

Психологічні травми у дітей — це емоційна реакція на події чи досвід, що викликають надмірний стрес і перевищують здатність дитини до адаптації, завдаючи шкоди її психічному та фізичному здоров'ю.

Причини психологічних травм у дітей

Причини можуть бути різноманітні, і їх умовно поділяють на "Травми з великої літери Т" (ті, що загрожують життю, можуть викликати ПТСР) та "травми з маленької букви т" (побутові, але все одно значущі для дитини):

• Насильство та зловживання:

◦ Фізичне, емоційне або сексуальне насильство.

◦ Психологічне насильство (постійна критика, ігнорування емоційних потреб).

• Сімейні та міжособистісні фактори:

◦ Розлука з батьками або втрата близьких (смерть, госпіталізація).

◦ Конфлікти у сім'ї, домашнє насильство, зловживання алкоголем/наркотиками батьками.

◦ Зрада з боку дорослих (несправедливість, порушення довіри).

◦ Булінг та соціальна ізоляція серед однолітків.

◦ Надмірна опіка (гіперопіка) або, навпаки, емоційна байдужість.

• Масштабні та катастрофічні події:

◦ Військові дії, катастрофи, стихійні лиха, які безпосередньо загрожували життю або здоров'ю дитини чи її близьких.

◦ Свідчення смертельно небезпечних подій.

◦ Важливо: Травматичною може стати будь-яка подія, яка має високу значущість в очах дитини, навіть якщо дорослим вона здається незначною.

 НАСЛІДКИ ПСИХОЛОГІЧНИХ ТРАВМ У ДІТЕЙ

Наслідки можуть проявлятися одразу або супроводжувати людину у дорослому житті, впливаючи на емоційну сферу, поведінку та соціальну взаємодію.

Емоційні та психологічні наслідки:

• Розлади емоційної регуляції:

◦ Емоційна нестійкість, різкі перепади настрою.

◦ Неможливість виражати емоції або, навпаки, неконтрольовані вибухи гніву, дратівливість.

◦ Почуття провини, безнадії, сорому.

◦ Емоційне оніміння або відчуження від інших.

• Низька самооцінка та самосприйняття:

◦ Постійна самокритика, знецінення власних досягнень.

◦ Страх поразки, пасивність, невпевненість у собі.

◦ Створення "помилкового Я" — образу, яким дитина намагається відповідати очікуванням дорослих, пригнічуючи свої справжні потреби.

◦ Синдром самозванця у дорослому віці.

• Тривожні стани:

◦ Страхи, тривога, неспокій щодо безпеки.

◦ Регресія на раніше освоєних стадіях розвитку (наприклад, дитяча розмова, нічне нетримання сечі).

◦ Надмірна пильність, наче очікування небезпеки.

Поведінкові та соціальні наслідки:

• Порушення сну:

◦ Проблеми із засинанням, нічні жахи, часті пробудження.

• Зміни у поведінці:

◦ Уникнення всього, що нагадує про травматичну подію.

◦ У грі постійне відтворення пережитого досвіду (сценарії небезпеки).

◦ Соціальна ізоляція (уникнення друзів, більше часу на самоті).

◦ Проблеми у навчанні (порушення уваги, пам'яті).

◦ Ризикована або компенсаторна адиктивна поведінка (у старшому віці).

Психологічні травми можуть мати тривалі наслідки, впливаючи на формування особистості та успішність людини у дорослому житті.

✨ Як допомогти?

Якщо Ви помічаєте ознаки травми у дитини, ключовими кроками є:

1. Створення безпечного та стабільного середовища.

2. Налагодження довірливого спілкування.

3. Звернення до фахівця (дитячого психолога, психотерапевта), який спеціалізується на роботі з травмою.

Чи траплялося вам відчувати втрату інтересу до навколишнього світу?

 Чи траплялося вам відчувати втрату інтересу до навколишнього світу?

Якщо відповідь «так», пропонуємо спробувати цікаву терапевтичну техніку, яка обов'язково підніме вам настрій!

Вправа «Сусід»

Дана вправа працює на розвиток спостережливості, відкритості та чутливості до навколишнього середовища.

Час виконання: 10-15 хвилин.

Ваше завдання - «вигадати» характер, звички, професію людини, яку ви зовсім не знаєте. Об'єктом спостереження може бути сусід по автобусу або вагону метро, ​​покупець в черзі до каси, відвідувач кафе або просто звичайний перехожий.

 Обов'язкова умова для виконання вправи: подоба цієї людини повинна бути вам приємною. Не потрібно «досліджувати» незнайомця, який вам несимпатичний.

Вибравши об'єкт спостереження, придивіться до нього уважно. У що він одягнений? Яке на ньому взуття? Яка зачіска? Якого кольору очі? Чи є щось особливе в зовнішності цієї людини?

Не соромтеся, спостерігайте! Уявіть себе справжнім детективом!

 Задайте собі питання про цю людину:

 Куди вона іде?

 Хто її чекає вдома?

 Які книги і музику вона любить?

 Про що мріє?

 Хто її найближча людина?

 Який у неї характер?

Постарайтеся вигадати відповіді на всі ваші запитання.

 Закінчуйте вправу в той момент, коли відчуєте втому або коли ваш об'єкт зникне з очей. Подумки подякуйте незнайомця за гарно проведений час.

 Підтвердити або спростувати свої здогади ви, швидше за все, в даному випадку не зможете. Але будьте впевнені: після такого «сеансу спостереження» на душі у вас стане світло й радісно.

 Якщо періодично практикувати такі спостереження, незабаром ви помітите, що при зустрічі зі знайомими, друзями або родичами ви стали набагато уважніші до них, чуттєво відчуватимете їх настрій і помічатимете значно більше.

з Скарбничка психолога

Чи несуть відповідальність батьки за навчання дитини в школі?

 Чи несуть відповідальність батьки за навчання дитини в школі?

📌Відповідно до статті 53 Конституції України повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Виховання дітей – це відповідальна справа, а забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти є безпосереднім обов’язком батьків.

Під час дистанційного навчання, присутність дитини на уроках є обов’язковою, контроль за цим покладається на батьків дитини, бо відповідно до пункту 3 статті 55 Закону України «Про освіту», батьки зобов’язані сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей … (стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

На батьків учнів, а також керівників закладів освіти, які виконують обов’язки опікунів дитини у випадках, визначених законом, покладається відповідальність за здобуття ними повної загальної середньої освіти (стаття 25 Закону України «Про повну загальну середню освіту»).

Основні обов’язки батьків щодо здобуття дітьми освіти:

🟢 забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (стаття 150 Сімейного кодексу України);

🟢 сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання (стаття 55 Закону України «Про освіту»);

🟢 дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за наявності) (стаття 55 Закону України «Про освіту»).

Відповідальність батьків за невиконання обов’язків щодо здобуття освіти їхніми дітьми:

❗ Штрафні санкції

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частини 1-4 стаття 184  Кодексу України про адміністративні правопорушення). Це від 850 грн до 1700 грн. 

Якщо ті самі дії вчиняються повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, – накладається штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – це від 1700 грн до 5100 грн.

❗ Позбавлення батьківських прав

Також батьків можуть позбавити батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (підпункт 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України).

Основні документами, які регулюють права та обов’язки батьків:

🔹 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text 👉 Закон України «Про освіту»

🔹 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text 👉 Закон України «Про повну загальну середню освіту»

🔹 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text 👉 Сімейний кодекс України

🔹 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text 👉 Закон України «Про охорону дитинства»

Як навчити дитину співпереживати

 Як  навчити дитину співпереживати

💥 Подавайте приклад

Діти найкраще вчаться, спостерігаючи за батьками. Демонструйте співчуття у своїх діях.

💥 Говоріть про почуття

Допомагайте дитині розуміти свої емоції, запитуючи: "Як ти почуваєшся?" і пояснюючи почуття інших людей.

💥Читання казок і історій

Обирайте книги, де герої переживають складні емоції, і обговорюйте їх із дитиною.

💥 Сюжетно-рольові ігри

Використовуйте ігри, де дитина може уявити себе в ролі іншої людини (наприклад, лікаря, вчителя чи друга).

💥 Навчайте слухати

Пояснюйте, як важливо слухати інших, щоб зрозуміти їхні почуття і потреби.

💥 Обговорюйте ситуації

Обговорюйте події з життя чи новин, пояснюючи, як інші люди могли почуватися.

💥Доброта в діях

Спонукайте дитину допомагати іншим: разом пекти печиво для сусідів чи писати листи підтримки.

💥Проводьте час із домашніми улюбленцями

Догляд за тваринами вчить дитину турботи і співчуття.

💥Пояснюйте наслідки вчинків

Обговорюйте, як дії дитини можуть вплинути на інших, наприклад, коли вона когось образила.

💥 Навчайте вирішувати конфлікти

Покажіть, як вирішувати суперечки, враховуючи почуття інших.

💥 Залучайте до благодійності

Пояснюйте, чому важливо допомагати тим, хто в потребі, і залучайте дитину до благодійних акцій.

💥Переглядайте фільми разом

Вибирайте фільми з емоційними сюжетами і обговорюйте почуття героїв після перегляду.

💥Запитуйте про переживання

Коли дитина ділиться своїм досвідом, запитуйте, як вона почувається і як би відреагувала інша людина.

💥 Грайте в емпатійні ігри

Наприклад, "Уяви, як би ти себе почував на місці друга, якщо б...".

💥Хваліть за співчуття

Відзначайте, коли дитина проявляє доброту чи підтримку до інших, навіть у дрібницях.

💥Навчайте розуміти невербальні сигнали

Пояснюйте, як міміка, жести і тон голосу допомагають зрозуміти почуття інших людей.

💥Будьте терплячими

Емпатія розвивається поступово. Хваліть дитину за прогрес і підтримуйте її, коли вона помиляється.

💥 Залучайте до командних ігор

Участь у спортивних чи творчих групах вчить дітей співпрацювати і враховувати думки інших.

💥Навчайте помічати оточуючих

Звертайте увагу на деталі: "Як ти думаєш, чому бабуся сьогодні така тиха?"

💥 Створюйте атмосферу довіри

У родині має бути простір для відкритого вираження почуттів, де дитина може навчитися розуміти себе і інших.

7 правил, які зможу врятувати життя вашій дитині

 7 правил, які можуть врятувати життя вашій дитині:

1️⃣ Дорослий ніколи не просить допомоги у дитини.

90% випадків викрадення починаються зі слів: «Допоможи знайти кошеня» або «Потримай сумку на хвилинку».

2️⃣ Ніхто не має права змушувати тебе зберігати таємницю.

87% випадків насильства починаються словами: «Це буде наш секрет».

3️⃣ Кричи чітко й конкретно!

Не просто «Допоможіть!», а «Це не мій тато!» — така фраза одразу привертає увагу людей.

4️⃣ Тримайся на відстані двох метрів від будь-якої машини.

Навіть якщо водій просто питає дорогу — не підходь. Відстань дає тобі шанс утекти.

5️⃣ Сімейний пароль.

Якщо хтось каже: «Твоя мама надіслала мене за тобою», — дитина має вимагати сказати пароль. Одна фраза може запобігти викраденню.

6️⃣ Довіряй своєму відчуттю небезпеки.

Якщо людина здається дивною — відійди або тікай, навіть якщо це незручно. У 89% випадків дитяча інтуїція виявляється правильною.

7️⃣ Батьки завжди пробачають правду.

60% дітей мовчать про спроби викрадення через страх покарання. Дитина повинна знати: що б не сталося, вона завжди може розповісти все батькам.

🕒 У дитини є лише 3–5 секунд, щоб правильно зреагувати.

Ці правила працюють лише тоді, коли їх часто повторюють.

У світі, де зло часто ховається за усмішкою, знання — це найкращий захист. 

❌ ДИТИНА НЕ ХОЧЕ В ШКОЛУ ❌

 ❌ ДИТИНА НЕ ХОЧЕ В ШКОЛУ ❌

Звичайний ранок.

Сніданок на столі, мама поспішає на роботу, тато шукає ключі, а дитина сидить за столом непорушно.

— Час іти в школу, - каже мама.

Проте дитина не квапиться, а її очі наповнюються слізьми.

— Я сьогодні не піду.

Спершу здається, що це просто каприз. Може, не виспалася?

Але минають хвилини, а вона все більше замикається в собі, стискає руки, відвертається.

Починаються умовляння, пояснення, обіцянки.

Та чим більше дорослі намагаються переконати - тим сильніше дитина протестує.

І тоді розгублені батьки вже не розуміють: що це - лінь, маніпуляція чи втома?

______

❌ Коли дитина відмовляється йти до школи - це справді може сприйматися як лінощі чи маніпуляції.

Насправді це може вказувати на те що дитина не справляється і причинами можуть бути:

🔹 Тривожність

Якщо дитина плаче, боїться відстати у навчанні, боїться зробити помилку або засмучується через дрібні труднощі - це не лінь а шкільна тривожність: страх бути оціненим, покараним або неприйнятим.

Її часто мають діти, які надто стараються, бо бояться розчарувати дорослих.

У таких випадках допомагає не суворість, а спокійна підтримка та ваші пояснення дитині про те що помилятися - це нормально, адже помилки це наші "помічники", бо через них ми отримуємо досвід і вже потім розуміємо як зробити правильно.

🔹 Протест

Якщо дитина злиться, відмовляється збиратись, різко реагує на тему школи - це може бути форма протесту.

Протест народжується там, де дитина почувається безсилою або непочутою.

Можливо, її потреби, темп, емоції постійно ігноруються. 

У цьому випадку важливо не "зламати" опір, а почути його сенс: що саме у шкільному житті для дитини неприйнятне?

🔹 Втома й перевантаження

Буває, що дитина не хоче йти до школи не через страх чи протест, а просто через перевтому.

Постійна зміна форматів навчання, гаджети, гуртки, інформаційне навантаження - усе це виснажує навіть дорослих.

Тоді найкраща допомога - це зменшити темп, дати можливість побути вдома, поспати, відновитися.

🔹 Відсутність мотивації

Іноді відмова йти до школи пов’язана з тим, що дитині важко знайти сенс у навчанні (навіщо робити завдання).

У таких випадках важливо не примушувати, а допомогти дитині відчути, що навчання може бути зрозумілим і посильним. 

Маленькі успіхи, похвала за зусилля, цікавіші способи вивчення матеріалу - усе це поступово пробуджує інтерес і бажання вчитися.

Коли ми наголошуємо на тому що "це було складне завдання, проте ти доклав зусиль і впорався з ним" - у дитини справді "виростають крила".

Пам'ятаю, як сама пояснювала сину завдання з математики використовуючи іграшки, адже на сторінці був лише текст, без малюнку, і сину на той час було ще складно уявити ту непросту умову.

 Задача була про дві вантажівки з піском, тож внагоді стали не лише машинки а й ваги. І це був дійсно цікавий спосіб що допоміг сину зрозуміти поняття "більше - менше".

💬 На що варто звернути увагу батькам:

1. Спостерігайте не лише за словами, а й за тілом дитини: біль у животі, головний біль, сльози зранку може бути "мовою тіла" якою "говорить"  тривога.

2. Не поспішайте карати або змушувати - спочатку з’ясуйте, що стоїть за відмовою.

3. Відновіть контакт: спільна дорога до школи, спокійна розмова, відчуття, що дитину розуміють - це найкраща профілактика опору.

4. Якщо труднощі затягуються - варто звернутись до дитячого психолога, щоб допомогти дитині без тиску повернути мотивацію й безпеку.

________

🚶🏃Кожна дитина має свій темп і свій спосіб входження у шкільне життя.

Для одних школа - це цікаво і нескладно, для інших - виклик, який потребує підтримки. 

І це нормально.

Порівнювати дітей - це все одно що вимірювати час цвітіння різних квітів. 

Хтось розквітає швидко, а комусь потрібне більше тепла, довіри й спокою.

Тому наше завдання, як батьків - завжди підтримувати.

Адже там, де дитина відчуває підтримку, безумовне прийняття і розуміння що її зусилля не марні, з’являється сила вчитись, долати труднощі й зростати  у своєму унікальному ритмі.🌱

          

Домашні обов’язки дітей за віком: навіщо вони потрібні і як їх правильно вводити.

 Домашні обов’язки дітей за віком: навіщо вони потрібні і як їх правильно вводити.

Багато батьків вагаються, коли настав час залучати дитину до хатньої праці. Але домашні обов’язки — це не про навантаження, а про виховання відповідальності, самостійності, самооцінки й відчуття належності до сім’ї.

Коли дитина має свою маленьку зону відповідальності, вона відчуває:

«Я важливий».

«Я можу».

«Я потрібен».

Це одна з найпростіших і найефективніших форм сенсорно-побутової терапії, що розвиває і мозок, і характер.

2–3 роки

Мета: формування звички до порядку та базових побутових навичок.

Обов’язки:

- класти іграшки у коробку;

- витирати краплі води після вмивання;

- допомагати годувати домашнього улюбленця;

- подавати чистий носовичок, серветку;

- брати участь у сервіруванні столу (ложки, серветки).

На цьому етапі важливий не результат, а процес — розвиток моторики, уваги, координації.

4–5 років

Мета: формування почуття обов’язку й радості від допомоги.

Обов’язки:

- розкладати власні речі, взуття;

- допомагати пилососити або витирати пил;

- накривати на стіл і прибирати посуд після їжі;

- поливати квіти;

- допомагати дорослим на кухні (мити овочі, місити тісто).

Важливо підтримувати позитивний досвід — не переробляти за дитину, а показати, як вона справляється!

6–8 років

Мета: розвиток самостійності та довіри до власних сил.

Обов’язки:

- застеляти ліжко;

- доглядати за улюбленцем (годування, прогулянки з дорослим);

- прибирати свою кімнату;

- мити посуд (частково);

- готувати прості страви (бутерброди, салат);

- виносити сміття.

У цьому віці формується здатність планувати дії — обов’язки можна включати у розпорядок дня.

9–11 років

Мета: розвиток внутрішньої дисципліни, самоорганізації.

Обов’язки:

- самостійно прасувати дрібні речі (з контролем дорослого);

- прибирати в спільних зонах (кухня, ванна);

- допомагати молодшим братам/сестрам;

- доглядати за домашніми тваринами повністю;

- виконувати доручення поза домом (купити хліб, віднести сміття).

Це вік формування відповідального ставлення до спільного простору й довіри.

12–15 років

Мета: соціальна зрілість і самостійність.

Обов’язки:

- приготування їжі для сім’ї;

- прибирання всього будинку;

- самостійне прання, прасування;

- догляд за молодшими або старшими членами родини;

- участь у плануванні покупок і бюджету.

Тут головне — партнерський підхід: «Ми команда», а не «Ти мусиш».

16+ років

Мета: підготовка до дорослого життя.

Обов’язки:

- самостійна організація побуту (готування, покупки, прибирання);

- участь у ремонтах, плануванні домашніх справ;

- оплата рахунків, відповідальність за власний простір.

Чим більше відповідальності — тим спокійніше адаптація до життя поза домом.

Порада психолога:

1. Давайте дітям відповідальність поступово, у форматі гри або спільної діяльності.

2. Не карайте домашніми обов’язками.

3. Хваліть за старання, а не за ідеальний результат.

Пам’ятайте: допомога — це прояв любові, а не примусу.

Авторка: Яна Галик

 ❗️Як навчити дитину просити допомогу

👌Просити про допомогу — це важлива соціальна навичка, яка формує довіру у відносинах, допомагає вирішувати проблеми та знижує рівень стресу. Проте деякі діти соромляться або бояться звертатися за допомогою, вважаючи це проявом слабкості. Завдання батьків — показати, що просити підтримки нормально й навіть корисно. У цій статті розглянемо, як навчити дитину впевнено звертатися по допомогу.

❓Чому це важливо?

1. Формування довіри

Діти, які вміють звертатися за допомогою, будують більш міцні стосунки з оточуючими.

2. Зниження тривожності

Знання, що можна попросити про допомогу, допомагає дитині почуватися більш упевнено.

3. Розвиток самостійності

Просити допомоги — це не прояв слабкості, а вміння знайти ресурси для вирішення проблем.

4. Підготовка до дорослого життя

Уміння звертатися по підтримку є важливою частиною професійного та соціального успіху.

👉Як навчити дитину просити допомогу?

1. Поясніть, що це нормально

Поясніть дитині, що всі люди час від часу потребують допомоги, і це абсолютно нормально. Наведіть приклади зі свого життя:

«Я також прошу допомоги, коли мені важко щось зробити».

2. Навчіть правильно формулювати прохання

Допоможіть дитині освоїти просту структуру:

«Мені потрібна допомога, бо я не розумію, як це зробити».

«Чи можеш ти мені допомогти з цією задачею?»

3. Практикуйте через гру

Грайте у ситуації, де дитина повинна попросити допомоги. Наприклад:

Уявіть, що вона не може відкрити банку або знайти іграшку, і запитайте: «Як ти можеш звернутися по допомогу?»

4. Показуйте приклад

Показуйте, як ви самі звертаєтесь по допомогу до інших, наприклад:

«Чи можеш ти допомогти мені з прибиранням?»

5. Схвалюйте спроби просити допомоги

Коли дитина звертається по допомогу, дякуйте їй за довіру:

«Мені приємно, що ти попросив мене про допомогу».

👉Практичні вправи

1. Рольова гра

Зіграймо сценку, де дитина повинна попросити допомоги у вчителя, друга або вас.

2. Щоденник підтримки

Запропонуйте дитині записувати, коли і кого вона просила про допомогу, а також як це вплинуло на результат.

3. Обговорення прикладів з книг чи фільмів

Обговоріть з дитиною ситуації, де герої просять допомоги, і як це їм допомогло.

4. Техніка "Зроби разом"

Замість того, щоб одразу виконати завдання за дитину, запропонуйте зробити це разом.

❌Що варто уникати

1. Ігнорування прохання про допомогу

Якщо дитина звертається по допомогу, але її ігнорують, вона може втратити віру у підтримку.

2. Осуд за слабкість

Фрази на кшталт «Ти сам повинен був це зробити» можуть знецінювати прохання дитини.

3. Перебільшена опіка

Надмірна допомога може завадити розвитку самостійності.

❓Чому діти бояться просити допомогу?

1. Страх виглядати слабким

Деякі діти думають, що прохання про допомогу демонструє їхню неспроможність.

2. Негативний досвід

Якщо раніше дитині відмовляли у допомозі або сміялися з її прохання, вона може більше не звертатися.

3. Високі очікування від себе

Деякі діти вважають, що повинні справлятися з усім самостійно.

👌Уміння просити допомоги є важливою навичкою, яка допомагає дитині розвивати довіру, впевненість і самостійність. Завдання батьків — створити атмосферу, де дитина почувається комфортно звертатися по підтримку і знає, що її прохання завжди буде почуте.

7 способів знайти час на дитину, навіть якщо здається, що його немає

 7 способів знайти час на дитину, навіть якщо здається, що його немає

Як знайти в цьому баланс? Це не так складно і витратно, як здається, тому що є необхідний мінімум, який формує ті самі позитивні відносини дітей і батьків.

1. Використовуйте спрямовану увагу

Доведено, що кількість часу, проведеного з дитиною, не так важлива, як його якість. Підлітку, щоб залишатися в контакті з батьками, може вистачити навіть десяти хвилин дружелюбного, близького спілкування в день. Тільки щоб не про уроки. Дошкільникам, звичайно, потрібно більше.

2. Розмовляйте (на це є час)

Варто знайти в собі сили, щоб спілкуватися навіть в автомобілі. Півгодини, а то і годину спілкування або хоча б активного слухання - хай не кожен день, а коли є настрій - потрібні і дитині, і вам. Можна коментувати те, що відбувається за вікном, обговорювати що-небудь абстрактне.

3. Читайте (дошкільнику і молодшому школяреві)

Якщо є час тільки на один вид спільного дозвілля, краще вибрати цей. Багато дітей читають мало, але й віддані читачі іноді перестають читати до 12-13 років, коли починається «завал у навчанні». Однак пам'ять про роки, проведені за книжкою з батьками, не проходить даром - і після 18-20 юність знову відкриває книжку. Крім того, спільне читання дає можливість підморгувати один одному, обмінюючись цитатами. Це створює відчуття спільності. Особливо здорово читати довгі епопеї: це спокій, стабільність, ритуал, і діти до такого звикають.

4. Будьте батьками, а не гувернером

Якщо у вас мало часу, не треба його витрачати на сварки і спроби виховувати дитину по дрібницях. Інакше він весь піде саме на це! Знаєте такий прийом - розділити всі справи на термінові і не термінові, а також потрібні і не потрібні? Так ось. «Чомусь ти-знову-розкидав-шкарпетки» - це справа не термінова і не потрібна. Зрозуміти це важливо, але важко: психологічно саме ті батьки, у яких часу на дитину мало, відчувають провину і намагаються хоч якось дати їй увагу, чіпляючись за перший-ліпший привід до комунікації. Тут треба постаратися видихнути, пом'якшити серце і використовувати 20 хвилин, що залишилися до сну якось інакше. Якщо в школі не дуже, цієї теми на щоденній основі теж краще уникати. На це потрібно знайти додатковий час.

5. Виховуйте в головному, а не в дрібницях

 Повірте, ми ненавидимо тільки ті моралі, які нам читають, коли ми вже нагрішили. А гарну проповідь на абстрактну тему всі і завжди слухають з розкритими ротами! Сійте розумне, добре, вічне на здоров'я. Якщо транслювати ідеали спокійно, то відрази до них не виникне навіть у підлітка. Все, що є у вас, все, що допомагає вам у житті, - на практичних прикладних прикладах, а також в притчах, творах світової літератури і де завгодно ще.

6. Іноді беріть дітей з собою у справах

7. Не завантажуйте почуттям провини ні себе, ні дитину

Так, вам треба працювати, вам треба жити своїм життям. Можливо, у вас і на це немає сил. Або бажання. Можливо, ваша дитина взагалі живе з іншим батьком, а вас бачить епізодично. Яких тільки ситуацій не буває в житті. Постарайтеся не гризти себе і не злитися на дитину, коли вона з'їдає ваш останній ресурс. Ідеальних батьків не буває. 

з Мел

Коли тато в ЗСУ…*

 *Коли тато в ЗСУ…*

У багатьох дітей відсутність батька, котрий перебуває на війні, може викликати складні емоції та реакції. Наприклад, дитина раптом перестає спілкуватися з однокласниками, друзями, стає дратівливою, неврівноваженою, емоційною. Така реакція типова для ситуацій, коли у школі чи серед оточення у всіх дітей батьки поруч, і лише в неї єдиної — батько боронить країну в лавах ЗСУ. Також ця реакція може з’явитися й щодо родичів, якщо дитина не відчуває від них підтримки та розуміння.

*Як допомогти дитині?*

У таких ситуаціях важливо знайти баланс між чесністю та чутливістю. Замість уникання запитань необхідно розмовляти з дитиною відкрито. Діти виражають свої емоції по-різному. Надайте їм підтримку, висловлюйте свою любов і розуміння. Створюйте безпечне середовище для вираження їхніх почуттів, дозволяючи їм розмовляти про свій біль, страх тощо.

*Реакції дітей на відсутність батька*

*🔸Емоційна відданість* 

Дитина може виявляти надзвичайну гордість та відданість своєму батькові, який служить на передовій. Вона може це виражати у своїх словах, діях, а також у шануванні та наслідуванні військового способу життя.

*🔸Пасивність та втрата інтересів*

Деякі діти можуть впасти в пасивність, втратити інтерес до своїх улюблених занять, таких як спорт, мистецтво чи гра. Вони можуть відчувати втому і втрату мотивації через тривожність і прагнення бути ближче до відсутнього батька.

*🔸Занадто рання дорослість*

Деякі діти можуть намагатися взяти на себе ролі та відповідальність, які зазвичай відводяться дорослим. Вони можуть відчувати необхідність брати на себе більше обов’язків у сім’ї.

*🔸Підвищена залежність*

Також дитина може стати більш залежною від інших дорослих, намагаючись знайти заміну відсутньому батькові. Вона може шукати підтримку і захист у бабусі, дідуся, інших родичів або вчителів.

*🔸Соматизація*

Головний біль, біль у животі, нездужання, алергічні реакції — можуть бути реакцією на емоційний стрес. Надавайте дитині необхідну медичну допомогу разом із психологічною підтримкою.

*🔸Втеча в уявний світ*

Зависання в гаджетах, комп’ютерних іграх, втеча у власну альтернативну реальність — розглядайте це як механізм виживання дитини, спосіб зняття стресу, але водночас допомагайте їй зберігати зв’язок із реальністю.

*🔸Релігійні та духовні пошуки*

Дитина може звернутися до релігії й духовності як до джерела підтримки та відповідей на свої запитання, якщо не отримує цього від рідних.

*Пам’ятайте:* ваша підтримка грає визначальну роль у допомозі дитині. Будьте поруч, створюйте коло спілкування, в якому дитину будуть підтримувати, розуміти, в якому дитина не буде відчувати емоційного напруження.

Джерело: Наталія Гаєвська, психологиня

Підписатися на канал «Психологічна підтримка»

Як працювати з хвилюванням і тривогою дитини

 Як працювати з хвилюванням і тривогою дитини

Часто, коли діти зіштовхуються з обставинами, на які вони не в силах вплинути або які здаються їм незрозумілими, у них виникають тривога й відчуття невпевненості у своїй безпеці.

З одного боку, такі почуття є не тільки нормальними, а й необхідними, оскільки робота з різними видами тривоги може підготувати дітей і навчити справлятися зі складними життєвими ситуаціями.

З іншого боку, деякі діти наділені підвищеною чутливістю та сприйнятливістю, що робить їх більш уразливими для тривожного стану, що виникає із цілком природних причин, не пов'язаних із психологічними порушеннями.

Якщо дитина страждає підвищеною тривожністю, навіть з найкращими намірами батьки можуть зациклитись на даній проблемі і, роблячи все можливе, щоб дитина не страждала, фактично посилити її занепокоєння. Це відбувається тоді, коли батьки, передбачаючи страхи дитини, невміло намагаються захистити її від них.

Щоб грамотно допомогти дітям справлятися із тривогою, пропонуємо такі сім порад:

1. Мета не в тому, щоб уникнути занепокоєння, а в тому, щоб допомогти дитині впоратися з ним

Ніхто з батьків не хоче бачити дитину нещасною, але кращий спосіб допомогти дітям подолати занепокоєння – це не намагатись уникати чинників, що його провокують. Треба, щоб дитина навчилась переносити тривогу й не надто звертала на неї увагу, живучи своїм звичайним життям, навіть якщо тривога присутня. Згодом у результаті такого ставлення вона буде зменшуватись або мине взагалі.

2. Не уникайте факторів, які провокують тривогу

Захищаючи дітей від того, чого вони бояться, ви допоможете їм краще почуватися зараз, але не позбавите їх від посилення занепокоєння в довгостроковій перспективі.

Якщо дитина розгублюється в дискомфортній ситуації й починає плакати не з метою маніпулювання батьками, а тільки тому, що вона так почувається, і батьки негайно усувають фактор, який провокує тривогу, дитина відкриває для себе неконструктивний механізм того, як справлятися із тривогою, й буде застосовувати його в подальшому. Вона буде уникати певних місць і ситуацій, усе більше й більше обмежуючи себе від навколишнього світу.

3. Висловлюйте позитивні, але реалістичні очікування із приводу занепокоєння дитини

Ви не можете гарантувати, що страхи дитини нереальні, і при цьому стверджувати, що вона не провалить контрольну, що їй обов'язково сподобається катання на ковзанах або що інші діти не будуть над нею сміятись під час декламації вірша.

Але ви можете висловити впевненість у тому, що з нею все буде добре, що вона зможе впоратися з усім цим, що в міру зіткнення зі своїми страхами рівень її тривожності згодом буде падати. Це дасть дитині впевненість у тому, що ваші очікування реалістичні, що ви не збираєтеся пропонувати їй зробити те, що їй не під силу.

4. Поважайте почуття дитини, але не підживлюйте їх

Важливо розуміти, що бесіда про хвилювання дитини не завжди означає згоду з нею. Тому, якщо дитина боїться йти до лікаря, вам не треба применшувати її страхи, але також не варто й посилювати їх. Вам слід слухати й бути чуйними, допомогти дитині зрозуміти те, через що саме вона хвилюється, і заохочувати її впевненість у тому, що вона зможе впоратися зі своїми страхами. Ваша настанова повинна бути приблизно такою: «Я знаю, ти боїшся, і це нормально, але я з тобою, я допоможу тобі пройти через це».

5. Не ставте навідних запитань

Заохочуйте дитину розмовляти про свої почуття, але намагайтесь не ставити навідних запитань, таких як: «Ти хвилюєшся через майбутню контрольну?» або «Боїшся йти до лікаря?». Щоб не підживлювати тривогу, ставте відкриті запитання на зразок: «Ну як, підготувався до контрольної?».

6. Не посилюйте страхи дитини

Ви не повинні подавати дитині вербальні або невербальні сигнали про те, що вона повинна чогось боятися.

Припустимо, дитина вже мала неприємний досвід спілкування із собакою. Наступного разу, коли біля неї буде незнайомий собака, ви можете почати хвилюватися через те, як вона буде на нього реагувати, і можете мимоволі «підказати» дитині, що зараз прийшов той момент, коли вона повинна тривожитись. Не робіть цього. Будьте спокійними й незворушними самі.

Пам'ятайте, що ваш особистий приклад спокою й незворушності щодо страхів дитини переймається нею, і вона свідомо чи несвідомо наслідує вас, тому постарайтеся приділити особливу увагу вашій власній поведінці, яка, безумовно, вплине на дитину.

7. Контролюйте інформаційний контент, який споживає дитина

Діти не сліпі й не можуть закривати очі на навколишній світ. Вони час від часу бачать, що показують у телевізійних новинах. Вони чують, про що кажуть дорослі. Проте діти не можуть самостійно розібратись у тому, що насправді несе для них реальну загрозу, а що ні.

Як уже згадувалось вище, не слід повністю захищати дітей від факторів, які можуть викликати тривогу (обмеження повинні бути розумними). Але в той же час при перегляді сучасних телевізійних новин навіть здорові дорослі можуть відчувати хворобливу стурбованість. Тому зверніть увагу на те, який саме інформаційний контент споживає ваша дитина і в якій кількості. Ви можете вимкнути телевізор або принаймні дивитися його разом і обговорювати те, що ви бачите.

Чи готова моя дитина до школи?

 Чи готова моя дитина до школи?

«Чи готова моя дитина до школи?», «Якщо моя дитина вже в 5 років вміє і читати, і рахувати, чи можна її віддавати в школу?» Саме з цим запитом найчастіше звертаються батьки на прийом до психолога.

У кожного з батьків своя думка про те, що ж таке «шкільна готовність». Але багато хто вважає, що готовність до школи - це лише вміння читати, писати і рахувати.

Розвію міф! Уміння читати і рахувати - це не показник готовності малюка до шкільного навчання.

Є ТРИ показника готовності до школи:

фізична готовність (її оцінить Ваш дільничний педіатр);

інтелектуальна готовність (про неї Ви можете розпитати вихователя дитячого садка, який відвідує Ваш малюк);

психологічна готовність (обговорити цей критерій Ви можете з дитячим психологом дошкільного закладу або дитячої поліклініки).

Отже, давайте по порядку.

Чи готова Ваша дитина ПСИХОЛОГІЧНО? Складовими психологічного розвитку є соціальна готовність (дитина повинна вміти спілкуватися і з дорослими, і з дітьми, вона повинна розуміти, що таке «добре» і що таке «погано»; вона повинна вміти уважно слухати і оцінювати свою роботу). Також сюди відноситься здатність до самостійності (вміння зав'язати шнурки, переодягнутися, не забувати свої речі). Звичайно, це дуже непрості завдання для 6-7-річного малюка, а тому ми, дорослі, повинні допомогти їй в цьому. Здорово, коли дитина відвідувала дитячий сад, вона там привчався до самостійності. Але якщо з якихось причин дитина була ізольована від спілкування, норм і правил поведінки в колективі, то велика відповідальність, звичайно ж, покладається на батьків.

Ще одним з критеріїв психологічної готовності є готовність емоційно-вольової сфери. Дитина повинна вміти робити не те, що вона хоче, а те, що від неї вимагають, тобто вона повинна вміти підкорятися загальним правилам. Малюк повинен вміти контролювати свою поведінку, керувати своїми емоціями, у нього повинна бути посидючість (тобто дитина повинна вміти протягом певного часу уважно слухати завдання, не відволікаючись ні на що стороннє). Розвивати емоційно-вольову сферу не просто, але можливо.

Дам кілька порад, щоб допомогти дитині регулювати свою поведінку. Найважливіше: забезпечити добробут в родині (дитина не повинна чути ніяких сварок і скандалів між дорослими, все це формує неврози). Намагайтеся забезпечити чіткий розпорядок дня. Для формування емоційно-вольової сфери ВАЖЛИВІ правильні методи виховання. Придушення, загрози, фізичні покарання так само погано, як і зайва опіка. Все це затримує психічний розвиток дитини. ВАЖЛИВО! Якщо Ви відзначаєте у дитини труднощі у даній сфері, слід якомога швидше звернутися до дитячого психолога.

Мотиваційна готовність. Запитайте у дитини, чи хоче вона йти до школи і чому? Добре, якщо це обґрунтоване бажання вчитися. А ось відповіді діток, які були у мене консультаціях ( «Хочу в школу, щоб вміти швидко рахувати гроші в магазині», «Хочу в школу, тому що там весело», «Хочу в школу, тому, що мені мама купить портфель красивий» і т . Д.).

Дуже часто, спілкуючись з батьками, на першому місці у них завжди відносини «БАТЬКО-УЧИТЕЛЬ», тобто кожна мама хоче, щоб її похвалили і де-небудь в батьківському чаті обов'язково про неї згадали, як про «супер-маму», а тим часом у мами псуються стосунки «батько-дитина», тому що постійне бажання бути кращою породжує скандали і сварки у відносинах із власною дитиною. А тут дуже важливо НЕ добре виглядати в очах вчителя, а БУТИ на стороні дитини, помічати будь-які її успіхи.

Окремо хочеться зупинитися на дозвіллі малюка. Чомусь відповідальні батьки  хочуть, щоб їхній малюк був задіяний повсюди, щоб він вмів все, хотів все, щоб все йому було цікаво і т.д. Однак, не завжди у дитини є на це ресурси. Як це розпізнати? Навіщо дитині вільний час і чи потрібно йому просто «побайдикувати»?

Зверніть увагу, як вранці прокидається і збирається Ваш малюк. І порівняйте з тим, як це робите Ви. Чи все робите швидко? А що робить Ваша дитина після слів: «Вставай, мій хороший»?  І ось тут ВАЖЛИВО давати їй цей час, щоб вона діяла в своєму темпі (вже краще розбудіть її на 5-10 хвилин раніше). І ось кожен раз, коли вирішите віддати дитину на якісь додаткові заняття, згадайте її ранок. Якщо дитина повільна, не потрібно віддавати переваги заняттям, які вимагають швидкої реакції дитини. Вона не зможе встигати за «цим» темпом і інтерес швидко пропаде. Те ж саме, якщо дитина все робить швидко, то не потрібно віддавати її на бісероплетіння, де точність і старанність стоїть на першому місці.

Дуже важливо формувати адекватну самооцінку дитини: хваліть, коли виходить, АЛЕ не намагайтеся все вирішити або зробити все за неї.

Помилки батьків: «Якщо будеш погано вчитися, то станеш .... незрозуміло ким ». Для дитини це НІ ПРО ЩО. Повірте! Краще робіть акцент на хорошому. Впораєшся - підемо в парк на вихідних. Вчіться разом долати труднощі. На власному прикладі показуйте, що якщо щось не виходить, то потрібно пробувати ще і ще. Саме ЦЕ навчить Вашого малюка позитивно ставитися до помилок.

І, звичайно ж, не забувайте про розумний контроль (коли займатися, які уроки зробити першими - тут потрібна підказка, а найкраще - це заздалегідь складений режим).

Шановні БАТЬКИ, Ваш позитивний настрій дасть дитині можливість без труднощів пройти цей новий і складний етап в її житті. Не забувайте повторювати: «Ми тебе любимо!», «У тебе все вийде!», «Я вірю в тебе!», «Відпочинь і спробуй ще раз!» Саме це формує адекватну самооцінку  у вашого малюка.

ПІДІБ'ЄМО ПІДСУМОК: якщо Вам здається, що у Вашої дитини є труднощі, то важливо вчасно звернути увагу і проконсультуватися у фахівців: невролога, психолога, логопеда-дефектолога, педіатра.

Що відчуває дитина, коли батьки сваряться?

 Що відчуває дитина, коли батьки сваряться?

Я сиджу на підлозі, обіймаю свого ведмедика і чую, як голоси стають гучнішими. Мама і тато кричать… Слова летять, як гострі камінці. Мені хочеться затулити вуха, але я боюся, що тоді пропущу щось важливе… раптом це через мене?

Тато стукає рукою по столу, мама плаче, але теж кричить. У мене всередині все стискається, як маленький клубок. Я хочу, щоб вони перестали, щоб знову було тихо, як раніше, коли ми всі разом сміялися.

Я намагаюся зробити свій голос гучним, але він виходить тихенький, майже шепіт: “Не сваріться…” Вони не чують.

Я ховаюся під ковдру, наче вона може захистити мене від цього страшного шуму. Ведмедик теж боїться — я це знаю, бо його лапки тремтять… чи, може, то тремчу я.

Картки для обговорення Страхів з дітьми 

https://toys.dytpsyholog.com/metaforychni-karty-dlia-ditei-strakhy/

Ось кілька рекомендацій для батьків, щоб зменшити стрес і страх дитини під час конфліктів:

 1. Швидко показуйте, що дитина в безпеці

Якщо сварка все ж відбулася при дитині, після цього обов’язково підійдіть до неї, обійміть і скажіть, що вона не винна, і що мама й тато її люблять.

 2. Пояснюйте, що конфлікти бувають, але вони минають

Простими словами розкажіть: “Ми з татом/мамою іноді сперечаємося, але ми завжди вирішуємо питання. Це не через тебе”.

 3. Давайте приклад конструктивної розмови

Навіть у складних моментах намагайтеся говорити спокійніше, без образ, щоб дитина бачила, що проблеми можна вирішувати без крику.

 4. Після конфлікту поверніть відчуття стабільності

Разом зробіть щось приємне — приготуйте вечерю, погуляйте, почитайте казку. Це допоможе дитині знову відчути спокій і безпеку.

 5. Слідкуйте за довготривалими ознаками тривожності

Якщо дитина після сварок часто плаче, стає замкненою або уникає спілкування — варто звернутися до дитячого психолога.

https://toys.dytpsyholog.com/metaforychni-karty-dlia-ditei-strakhy/

ПРО ПІДЛІТКОВИЙ СУІЦИД

 ПРО ПІДЛІТКОВИЙ СУІЦИД 

Зараз наші діти-підлітки знаходяться в епіцентрі бурі. Війна, втрати, невизначеність і постійна тривога накладаються на складний період дорослішання, створюючи небезпечний тиск на їхню психіку. ⁣

Ця тема — болюча і страшна. Але саме тому про неї треба говорити. Говорити, щоб знати, як розпізнати небезпеку і вчасно простягнути руку допомоги. ⁣

Чому це відбувається? Психологія підліткового відчаю⁣

Підлітковий вік — це час, коли емоції вирують, а мозок ще вчиться справлятися з ними. Самооцінка крихкa, а будь-яка проблема — від сварки з друзями до поганої оцінки — може здаватися кінцем світу. В умовах війни ці звичайні підліткові труднощі множаться на травматичний досвід, нездатність впливати на своє життя, проживання втрати -- дому, близьких, звичного життя, відчуття безпеки.⁣

Дослідження показують, що найчастіше до трагедії призводить поєднання кількох факторів:⁣

- Сімейні конфлікти: Навіть у мирний час непорозуміння в родині є головною причиною підліткових суїцидів (до 62% випадків). Відсутність емоційної підтримки, відчуття самотності та нерозуміння вдома — це критично небезпечно.⁣

- Психічне здоров'я: Депресія, апатія, тривожні розлади, що загострюються через війну, можуть стати тим самим поштовхом.⁣

- Соціальна ізоляція: Втрата зв'язку з друзями, вимушений переїзд, онлайн-навчання — все це позбавляє підлітків життєво важливої підтримки однолітків.⁣

⁣

«Червоні прапорці»: Як вчасно помітити небезпеку?⁣

Ваша увага та інтуїція — головні інструменти. Не ігноруйте зміни в поведінці дитини, списуючи все на «важкий вік». Ось на що варто звернути увагу:⁣

1. Зміни у поведінці:⁣

Ізоляція: Дитина закривається в собі, уникає спілкування з друзями та родиною, перестає ходити до школи чи на гуртки.⁣

Втрата інтересів: Закидає хобі, які раніше приносили радість. Нічого не хоче, нічим не цікавиться.⁣

Різкі зміни: Порушення сну (безсоння або надмірна сонливість), втрата апетиту або, навпаки, переїдання.⁣

Ризиковані вчинки: Захоплення екстремальними видами спорту, вживання алкоголю чи наркотиків.⁣

Прощання: Роздає цінні особисті речі, приводить до ладу свої справи, ніби готується до від'їзду.⁣

2. Зміни в емоціях та розмовах:⁣

Прямі та непрямі погрози: Фрази на кшталт «я хочу померти», «краще б мене не було», «ви скоро від мене відпочинете», «я всім тільки заважаю».⁣

Розмови про смерть: Підвищений інтерес до теми смерті, самогубств, написання похмурих віршів чи постів у соцмережах.⁣

Емоційні гойдалки: Апатія, пригніченість, яка може змінюватися нападами гніву та дратівливості (особливо у хлопців) або плаксивості (у дівчат).⁣

Почуття безпорадності та безнадії: Відчуття, що все погано і ніколи не стане краще.⁣

Що робити? Покроковий план дій для батьків

Якщо ви помітили хоча б кілька з цих ознак, дійте негайно, але спокійно.⁣

Крок 1. Почніть розмову. Це найважливіше.⁣

Оберіть правильний час і місце. Коли вас ніхто не потурбує.⁣

Говоріть з любов'ю, а не з докором. Забудьте про критику, нотації чи звинувачення. Ваша мета — не виховувати, а зрозуміти і допомогти.⁣

Слухайте. Активно і без осуду. Дайте дитині виговоритися. Покажіть, що її почуття для вас важливі. Можна сказати: «Я бачу, як тобі важко. Я не можу уявити твій біль, але я тут, поруч, і хочу допомогти».⁣

Не бійтеся поставити пряме запитання. Існує міф, що розмова про суїцид може «наштовхнути» на думку про нього. Це неправда. Пряме, але тактовне запитання: «Ти думаєш про те, щоб накласти на себе руки?» — може принести полегшення і дати зрозуміти, що ви бачите глибину проблеми.⁣

Крок 2. Будьте опорою.⁣

Нагадайте про свою любов. Дитина має знати, що ваша любов та підтримка не залежить від її оцінок, поведінки чи стану.⁣

Зосередьтеся на сьогоднішньому дні. Не вимагайте глобальних планів на майбутнє. Допоможіть прожити цей день, потім наступний.⁣

Крок 3. Зверніться по професійну допомогу.⁣

Ви не повинні справлятися з цим наодинці. Це не ваша провина, а хвороба, яка потребує лікування. Звернення до психолога чи психіатра — це такий самий прояв турботи, як і візит до педіатра при застуді.⁣

⁣

Куди звертатися по допомогу в Україні?⁣

7333 — Lifeline Ukraine. Національна, професійна, цілодобова гаряча лінія з питань запобігання самогубствам. Безкоштовно та анонімно.⁣

0-800-501-701 — Всеукраїнський телефон довіри.⁣

Саме ви — найважливіша людина в житті вашої дитини. Ваші розуміння, увага і готовність прийти на допомогу — це найпотужніший захист від будь-яких бур. Бережіть себе, щоб мати сили берегти своїх дітей. Ви не самі.⁣

⁣(Евгений Мирошниченко)

Дитина б'ється в дитячому садку: що робити і чи варто турбуватися?

 Дитина б'ється в дитячому садку: що робити і чи варто турбуватися?

Коли малюк йде в дитячий сад, батьки відчувають хвилювання: як він адаптується в колективі, чи все йому сподобається, як буде себе вести?

Складно сказати, яким батькам доводиться гірше: тим, чию дитину ображають інші діти, або тим, чиє чадо є кривдником інших.

Коли малюк починає битися - це серйозний привід задуматися про причини такої поведінки і способи впоратися з проблемою.

Чому дитина б'ється

Якщо вам стали надходити скарги від вихователя на те, що ваш син або дочка лізе в бійку при першій-ліпшій можливості, в першу чергу необхідно з'ясувати причину таких дій.

Не виключено, що малюк потребує допомоги дорослих. Найбільш ймовірними причинами агресії по відношенню до інших дітей може бути:

1. Стан здоров'я. Іноді дитина відчуває агресію проти своєї волі. Причиною може бути внутрішньочерепний тиск, неврологічні або психічні проблеми.

 2. Ситуація в родині. Діти часто копіюють поведінку батьків. Якщо мама з татом щодня з'ясовують стосунки на підвищених тонах, карають малюка, застосовуючи фізичні заходи, він обирає таку ж модель поведінки. У маленької людини в голові відкладається правило: «Правду треба доводити силою, хто сильний, той і правий».

 3. Надмірне захоплення мультиками та комп'ютерними іграми. Сучасні діти з однорічного віку є користувачами смартфонів і планшетів. Багато малюків буквально «підсаджуються» на мультики і ролики з «Ютуб». Більшість батьків навіть не здогадуються, скільки жорстокості ллється на їх чадо з екранів гаджетів. Діти приходять в садок і копіюють там поведінку своїх екранних кумирів.

 4. Погані стосунки з дитячим колективом, самотність. Дитині необхідна не тільки їжа, одяг та іграшки. Головне для маленької людини - це спілкування з близькими, ласка і турбота. Якщо вона недоотримує цього, то наслідки можуть бути самими різними. Часто такі дітки починають проявляти агресію, ображаючи слабших. Буває, що дитина, до якої погано ставляться в дитячому колективі, привертає увагу, роздаючи стусани направо і наліво.

 5. Підвищена активність. Нерідко надто енергійному малюкові не вистачає дня, щоб виплеснути свій заряд енергії. Під його гарячу руку може потрапити будь-який з однолітків.

6. Погане виховання. Іноді дитина б'ється просто тому, що їй вдома не пояснили, що цього робити не можна. Деякі батьки спеціально навчають чадо, щоб він будь-які ситуації «розрулював» кулаками.

Як відучити битися

Не можна залишати без уваги агресивну поведінку малюка. Це призведе до того, що у нього складеться неправильна модель спілкування в колективі, він звикне вирішувати проблеми із застосуванням фізичної сили, не зможе знаходити компроміс, підлаштовуватися під оточуючих.

Перш ніж почати перевиховувати маленького забіяку, батьки повинні зрозуміти, що є причиною такої поведінки.

У таких випадках не буде зайвою допомога грамотного психолога.

Дізнавшись причину, по якій малюк проявляє агресію, потрібно акуратно і цілеспрямовано відучувати його від поганої звички:

1. Виключіть домашні конфлікти. Дитина не повинна бачити, що мама з татом сваряться або навіть б'ються. Не можна застосовувати фізичні покарання.

 2. Поводьтеся з малюком спокійно, навіть якщо дуже засмучені і гніваєтесь. Не можна демонструвати агресію, інакше вона передасться дитині. Дізнавшись про чергову бійку в саду, без криків поговоріть з дитиною, з'ясуйте причину конфлікту, поясніть, що розпускати руки недобре. Якщо малюка ображають або обзивають інші діти, необхідно поговорити з вихователем або батьками кривдника.

 3. Ніколи не кажіть дитині, що вона погана, що ви не будете її любити, якщо вона продовжить битися. Малюк може вам повірити, і тоді стане ще гірше. Можна використовувати фрази на кшталт: «Мені не подобається твоя поведінка», «Твоя поведінка мене засмутила».

 4.Направте активність дитини в позитивне русло. Добре допомагають заняття спортом, тривалі прогулянки, рухливі ігри. Більше проводьте часу всією сім'єю, дитина повинна відчувати, що мама з татом завжди поруч і люблять її.

  5.Навчіть малюка проявляти агресію безпечними способами. Якщо щось сильно розлютило, можна порвати аркуш паперу, покричати, побити подушку. Деякі для таких цілей купують боксерську грушу. При цьому потрібно пояснити дитині, що такі способи розслаблення можливі тільки в певні моменти і на короткий час.

Головне у відносинах з дітьми - це любов і довіра. Малюк повинен знати, що мама і тато завжди поруч, підтримають у важкій ситуації, завжди на його стороні.

При цьому не варто перетворюватися в доброго дружка. Завдання батьків - направляти і навчати.

Правильне виховання і нормальні відносини в сім'ї - запорука щасливого життя маленької людини в майбутньому - адже дитина це дзеркало сім'ї.

Автор: Марина Байдюк

Вікові особливості самостійності дитини

 Вікові особливості самостійності дитини

Самостійність - якість особистості, завдяки якій людина може сама ставити перед собою цілі і завдання, продумувати формат їх виконання, брати на себе відповідальність за діяльність і наслідки, а так само частіше приймає нетрадиційні рішення.

Для позначення хто ж така самостійна дитина, можна ввести критерії або ознаки самостійності:

- дитина починає проявляти ініціативу

- творчо вирішує різні завдання

- починає відчувати власну відповідальність за досягнення поставлених цілей

- проявляє велику наполегливість

- контролює і оцінює власні дії.

Вікові особливості при формуванні самостійності:

Перш ніж перейти до прочитання цієї таблиці, прохання врахувати, це не непорушні правила, і вік вказано приблизно. Ставтеся до своєї дитини з індивідуальним підходом. Відштовхуючись від цієї інформації, ви зможете припустити, як діяти.

До кінця 1 року дитина вже здатна робити самостійні дії (сідає, бере іграшку і. Т.д.)

2 - 3 роки. Починає розвиватися ініціатива, але разом з тим, дитина наслідує дорослого. Важливо дати дитині відчути задоволення від самостійного виконаного дії. Цей період називають кризою 3 років. З'являється відома фраза: «Я сама» і тут важливо заохочувати самостійність дитини, безумовно не забуваючи про безпеку.

3 - 4 роки. З'являється усвідомлення своєї значущості при виконанні самостійних дій.

4 - 5 років Самостійними діями, стають ті дії, які доведені до автоматизму і всі завдання вирішуються звичним способом.

5 - 6 років Стійкий характер самостійності + з'являється творча складова і знову зростає ініціативність.

6 - 10 років Ключові діяльності: навчальна та ігрова. Навчальна діяльність: потреба мислити самостійно, знаходити способи рішень для нової ситуації, ставити перед собою завдання і шукати підхід до їх вирішення. Ігрова діяльність: Відпрацювання самостійності в сюжетно-рольових іграх, вміння вживатися в роль, приймати рішення виходячи з цієї ролі, вміння контролювати гру і свої вчинки в ній.

10-12 років Початок підліткового віку, з'являється опір турботі і ніжності з боку батьків, виявляє непослух і активно відділяється від батьків. Необхідно терпляче проявляти увагу, участь, обговорювати початок дорослішання.

12-14 років Активна фаза боротьби за незалежність, намагається окремо проводити час, закривається в кімнаті, не розповідає про своє життя, на запитання відповідає коротко, часто піднімає питання про свої права, може не контролювати свою промову. Важливо знаходити рівновагу між правами і обов'язки в обговоренні, емоційно не реагувати на емоційні спалахи підлітка, відокремлювати реальні почуття від того, що він вам говорить в пориві конфліктів. Залишатися дорослим.

14-16 років. Апогей незалежності, авторитетними людьми стають однолітки або інші дорослі. Свою думку або думку авторитетної людини ставить на чільне місце, не прислуховується до слів батьків. На жаль вважає, що саме з ним нічого не трапиться. Важливо в цей період зважати на думку підлітка (інакше він не навчиться зважати на вашу), підтримувати його і не нав'язувати своє бачення ситуації. Не забувайте говорити з позиції «Я», про те, що ви відчуваєте, а не те, як він робить погано. Марно забороняти спілкуватися з друзями, які вас не влаштовують, це буде викликати тільки негатив і заперечення.

16-18 років Вихід з підліткової кризи, «повернення до себе». Починає прислухаються до думки батьків, звертатися за допомогою, переймають від батьків те, що на їх погляд здається важливим і готові перейняти риси і якості батьків.

У цьому віці необхідно бути акуратним, підліток це той самий дорослий, який вже усвідомив, що дорослішає, але ще не подорослішав. Необхідно підтримати підлітка в його починаннях, завищувати оцінку його успіхів, надати йому право брати на себе відповідальність за свої вчинки, за своє життя, послабити контроль.

Трохи торкнуся ще однієї, не мало важливої теми, для формування самостійності, це термін Зона Найближчого Розвитку. ЗНР - такий термін ввів Лев Семенович Виготський. Про що він, якщо про головне, то про те, що дитина може робити самостійно, але з малою часткою вашої допомоги. Є рівень актуального розвитку - це наше сьогодення, є зона найближчого розвитку - це наше завтра. Розвиваючи навички, самостійності, пам'ятайте про те, що ваша дитина зможе зробити на базі того, що вже вміє. 

Як ви можете сформувати самостійність у вашої дитини:

Заохочуйте ініціативу

Дочекайтеся прохання про допомогу

зменшіть контроль

Дайте дитині робити ті речі і дії, які вона вже вміє

Дозвольте йому робити вибір самому

Закріпіть домашні обов'язки

Хваліть, не загострюйте увагу на помилках

Дозвольте дитині знаходити собі заняття самій

подавайте приклад

Ваша дитина - це людина, і те, як ви будете взаємодіяти з нею зараз, створить грунт для її взаємодії з людьми в майбутньому.

 

Валерія Маслова

Головне завдання батьків підлітка - стати йому непотрібними!

 Головне завдання батьків підлітка - стати йому непотрібними!

Що таке підлітковий вік для батьків? Це жахливо неприємний період, погоджуся з цим, але рано чи пізно він закінчується. І діти стають зовсім не такими, якими були в цьому віці, так що говорити їм «як ти такий в армії служити будеш» або «як ти заміж така підеш» прикро і безглуздо. Одна з найбільших помилок - думати, що дитина такою залишиться. Сьогодні я, готуючись до лекції, запитала свою 27-річну дочку:

- Що ти пам'ятаєш про підлітковий вік, може, є таке, про що мені варто було б поговорити?

- Мама, це десять років тому було. Я нічого не пам'ятаю, я була іншою людиною.

Дійсно, вона була іншою людиною. Змінилося все: зачіска, рід занять, манера поведінки, структура інтересів, сфера відповідальності. Ми, дорослі, навіть і зараз змінюємося, хоча далеко пішли від пубертату, але десять років тому ми теж були не такими, як зараз, правда?

*****

Стати дитині непотрібними

*****

Перше завдання батьків в підлітковому віці - вижити. Друге - стати дитині непотрібними. Як це непотрібними, запитаєте ви. Мати і батько дитині потрібні завжди! Але насправді завдання будь-якого батька і мами - виростити людину, яка здатна існувати без нас. Це щастя, коли нам від людини нічого не потрібно, і ми можемо її просто любити, радіти їй, ділитися з нею своїм хорошим настроєм, надавати їй підтримку. Це нормальні, дорослі відносини, побудовані на любові.

Дитина, коли відходить від батьків, схожа на робот-пилосос: у неї є якась зарядна база, вона йде на свою самотню прогулянку по курних закутках квартири, але потім все одно повертається на цю базу. Для того щоб підживитися енергією, набратися сил. Це для нього місце сили, власне кажучи, це те, чим повинна бути нормальна домівка для нормального дорослої людини. Місце, куди ти повертаєшся, щоб набратися сил. Місце, де тебе люблять, де тобі раді, де ти відчуваєш себе в цілковитій безпеці.

Чому ж підлітки тікають з дому? Однією з перших відповідей - будинок перестає бути безпечним місцем. Зробити його небезпечним для дитини дуже легко: вона не встигла прийти додому, а мама вже подивилася оцінки в електронному журналі і чекає на порозі з качалкою. Де була, чому «н» в школі, «трійка» з історії, коли у тебе контрольна з алгебри, здала ти хвіст з фізики. Вона ще зайти не встигла, черевики не зняла. Навіть Іван-Царевич в російських казках Бабі Язі каже: «Нагодуй, напої, баньку витопити, а потім питай», а ми відразу з порога приступаємо до тортур. А потім: «Ну, давай швиденько співаєш, сідай уроки роби, щоб ввечері ще англійську встигла повторити». Не знаю, як хто, а я, коли приходжу додому з роботи після шести-семи уроків, ще приблизно годину сиджу мовчки, ні з ким не розмовляю і граю в «Енгрі бердз». І краще щоб мене ніхто не чіпав. А якщо цієї години у мене не буде, я весь залишок дня буду недієздатна. Він мені потрібен просто як пауза. А що ми, батьки, робимо, коли бачимо, що дитина прийшла зі школи і сіла біля комп'ютера грати в якусь дурницю? ..

*****

Не вішайте на них свої проблеми

*****

Відверто кажучи, ми, дорослі, вступаючи в підлітковий вік дитини, дуже багато знаємо про нього і дуже мало - самі про себе. Що зі мною відбувається в цей час, чому у мене тремтять руки кожен раз, коли я починаю думати про його іспити, чому мені так страшно його відпускати? Багато в чому це наші тривоги, наші хвилювання, які ми обрушуємо на дитину, щоб вона нас втішила і заспокоїла. Крім того, що лежить на ній самій: гормональна буря, відповідальність за власну долю, невміння розбиратися, що з нею далі робити, відсутність позитивних способів справлятися зі своїми віковими завданнями ...

Ще одне завдання, яке стоїть перед нами, коли у нас діти-підлітки, - самим не руйнуватися від підліткових проблем. Так, ми не залізні, ми теж можемо зламатися, іноді це має навіть якийсь несподіваний виховний ефект, а постійно демонструвати дитині, що вона тут доросла і відповідає за маленьку безпорадну маму і великого безпорадного тата, - занадто важка для неї ноша.

 

І ось тут завжди дуже важко давати поради: і перетиснути не можна, і недотиснути не можна. І багато свободи погано, і мало свободи погано. Як нам весь час знаходити царський шлях, цю золоту середину між двома крайнощами, нікуди не звалюватися і при цьому зберігати спокій?

*****

Дайте їм інструменти вирішення конфлікту

*****

У дітей час сепарації, вони починають противно себе вести. Вони точать об нас зуби і кігті, і це правильно і корисно, тому що в конфліктах з батьками дитина шукає способи і інструменти вирішувати свої майбутні конфлікти на роботі, в сім'ї, з тещею, свекрухою. Які інструменти ми їй зараз дамо і покажемо, тими вона і буде користуватися.

На жаль, дуже часто наша культура заохочує тільки один інструмент - статусні демонстрації. Бачили, напевно, як дві кішки зустрічаються і починають шерсть стовбурчити, - хто сильніше настовбурчить шерсть, страшніше вигне хвіст, найбільші зуби оскалом покаже, самим неприємним голосом закричить, той і має рацію. Деякий час  це з дітьми працює, тому що ми дійсно більші і страшніші. Але років у тринадцять-чотирнадцять діти раптом розуміють, що - оп! - вони вже більші, страшніші і з ними все це вже не працює.

Діти в цей час жахливо схожі на трирічних. Особливо коли вони тільки входять в цю фазу, років в тринадцять. «Я сям», розвернувся і пішов в інший бік, самостійності скільки завгодно, а куди він йде «сям», він ще не уявляє, йому дуже важливо, що він «сям». І на будь-яку нашу пропозицію він говорить «ні». Приблизно в тринадцять років «я сям» і «ні» тривають, але на трошки новому рівні. Тепер вони найрозумніші, все знають про устрій світу, батьки глибоко відсталі, їх досвід і знання абсолютно неадекватні світосприйняттю цього новонародженого дорослого. І основне питання взаємодії, яке постає в дитячо-батьківських відносинах, - це питання «хто тут дорослий?». Дитина кричить про свої проблеми, а мама, цілком собі велика тітонька, каже: «Знала б ти, які у мене проблеми», і думає при цьому «хочу на ручки», - і ось тут ми можемо говорити про те, що ця мама позбавлена ​​ресурсу і ні допомогою, ні підтримкою для своєї дитини бути не може.

Важливо вміти вчасно розпізнати, коли мені самій потрібна допомога. І знати, де заряджати свої батарейки. Я пам'ятаю, як одного разу на семінарі психолог проводив з нами ігри і попросив написати десять слів, які нас визначають. У групі було чоловік п'ятнадцять, у десяти з них список починався словом «мама». Людині виявляється абсолютно нічого повідомити світу про себе, крім того, що ця людина мама. Ну добре, я мама ще найближчі п'ять-десять років. А потім? Що я ще вмію, що я люблю? Зараз дитина забирає у мене весь час, я про неї безперестанку думаю, дбаю, а потім?

А я розповім, що потім. Діти вилітають з гнізда, йдуть в своє життя, у них починається інститут, вони їдуть в іншу країну, а ти залишаєшся. Один на один з собою, зі своїми думками, з питаннями «хто я така, чим я тут займаюся, чого я хочу від себе». І це теж наш власний перехідний вік - перехід від батьків підлітка до батьків дорослої людини.

Дайте їм дивитися дурні серіали

*****

На початку підліткового віку дитина псується. Тільки що вона читала пізнавальні книжки і ходила в музеї, а тут їй дванадцять, і батьки скаржаться: «Нічого не хоче, нічим не займається, навчання закинула, їй би тільки з друзями бовтатися, мене не слухає, слухає тільки свою подружку Дашу».

Так, починається новий час, у дитини виходить на перший план прагнення спілкуватися із собою подібними. Найбільшим попитом серед книжок виявляються книжки про устрій суспільства і відносини один з одним. Утопії, антиутопії, історії про класи і колективи, про динаміку всередині цих класів і колективів. Підлітки починають дивитися по телевізору або на Ютюб  молодіжні серіали. Батьків це дратує, але кожен серіал - це цілий концентрат різноманітних сюжетів і відносин з життя суспільства.  Це просто якийсь нешкідливий і безпечний матеріал. І стільки всього з дитиною промовити і стільки соціальних ситуацій розглянути на цьому матеріалі! 

Тут для батьків теж серйозне питання: яку міру відповідальності ми беремо на себе? Що з цього готові обговорювати з дітьми, а від чого свідомо відмовляємося? Дуже багатьом батькам категорично некомфортно говорити з дитиною про секс. Запитайте себе: а хто, де і як буде з нею про це говорити? Читати з дитиною просвітницьку книжку багатьом батькам теж вкрай незручно. «Синку, давай поговоримо про те, як розмножуються метелики», - якось смішно, а ось випадково побачити в кіно і обговорити те, що ми побачили, набагато більш природна ситуація. Але тільки не закривати очі!

*****

Розмовляйте з ними

*****

Одного разу я писала статтю для газети і питала дітей, чого вони насправді хочуть від дорослих. У мене була гіпотеза, що самим частотним відповіддю буде «щоб відвалили». Але відповіді, які вони дають, зовсім інші. Вони хочуть, щоб з ними розмовляли. Причому не про те, чи зробила вона уроки, поїла, чому вона до сих пір в светрі і чому не прибрано в кімнаті. А розмовляти на сторонні теми? Причому безоціночно. У наших дітей в надлишку спілкування у форматі «я начальник, ти дурень», в позиції зверху вниз - з учителями, з репетиторами, з тренерами. А спокійне, дружнє спілкування з дорослим, - у дефіциті, тому вони так липнуть, наприклад, до бібліотекарів, які готові з ними розмовляти про прочитані книжки, а не про їх власний досвід і не про їх власні косяки. До вчителів, які ведуть якийсь читацький клуб або кіноклуб і не оцінюють їх кожен день. Діти жахливо втомлюються від оціночного спілкування. Коли вони приходять і щось розповідають в надії на емоційний досвід, на підтримку, на співчуття, - що роблять батьки? Видають оцінку і рекомендацію, як треба було вчинити. Але від них очікувалися якісь зовсім інші речі. Від них очікувалася людська реакція, а не вчительська.

Одного разу мені довелося переводити книжку Рассела Барклі про налагодження відносин з важкими дітьми. Один з ключових моментів цієї програми була така установка: не менш п'ятнадцяти хвилин в день займатися справою, яка приємно обом, і в цей час не перебивати ініціативу і не давати порад, оцінок і вказівок.

Часто буває, коли нам здається, що там у них глуха стіна, бетон, моноліт, і ми намагаємося пробити цю стіну, щоб достукатися, - стіна виявляється картонна. І за неї нічого немає. З дітьми у нас є відчуття, що ми в повному праві вирішити конфлікт силою, статусною демонстрацією, тому що я дорослий, тому що я сильніший, тому що я можу. І діти дуже важко на це реагують, вони часто говорять, що з дорослими марно розмовляти. «Вони не слухають наших аргументів. Вони починають відразу давати категоричні поради - я старше, значить, я розумніший ». Для підлітків це образливо, тому що вони зараз хочуть раціональних аргументів. А цих раціональних аргументів у нас немає. 

Автор: Ірина Лук'янова

Як створити довірливі стосунки з підлітком?

 Як створити довірливі стосунки з підлітком? 

👨‍👩‍👧‍👦Підлітковий вік — це час, коли дитина прагне незалежності, але водночас потребує підтримки й розуміння. Створення довірливих стосунків у цей період є ключем до збереження зв’язку між батьками та підлітком. Ось 20 порад, які допоможуть вам побудувати теплі та відкриті стосунки.

💥 Будьте відкритими до спілкування

Підлітки цінують можливість поділитися думками без страху бути засудженими.

Рекомендація: Скажіть: "Я завжди готовий(а) вислухати тебе".

💥Слухайте активно

Не перебивайте і не давайте порад, поки підліток не закінчить говорити.

Рекомендація: Підтримуйте контакт очима, кивайте головою, щоб показати, що слухаєте.

💥 Не знецінюйте почуття підлітка

Для них їхні емоції завжди здаються дуже важливими.

Рекомендація: Скажіть: "Я розумію, що для тебе це серйозно".

💥Створюйте час для спільної діяльності

Спільні хобі чи сімейні традиції зміцнюють зв’язок.

Рекомендація: Грайте разом у спортивні ігри, готуйте вечерю чи дивіться фільми.

💥 Будьте чесними

Ваша щирість надихає підлітка відповідати тим самим.

Рекомендація: Визнайте свої помилки і скажіть: "Я теж іноді помиляюсь".

💥 Дотримуйтеся обіцянок

Ваша надійність формує довіру.

Рекомендація: Якщо ви пообіцяли допомогти з проєктом, знайдіть для цього час.

💥 Не критикуйте особистість, лише поведінку

Уникайте звинувачень, які можуть поранити.

Рекомендація: Замість "Ти безвідповідальний(а)" скажіть: "Це завдання потрібно було виконати вчасно".

💥 Підтримуйте прагнення до незалежності

Дайте підлітку більше свободи у прийнятті рішень.

Рекомендація: Дозвольте йому(їй) обрати хобі чи спосіб проведення вихідних.

💥 Встановлюйте чіткі межі

Діти повинні розуміти, які правила важливі, але це не повинно викликати відчуття контролю.

Рекомендація: Обговорюйте правила і пояснюйте їх значення.

💥Показуйте любов і турботу

Навіть якщо підліток виглядає відстороненим, ваша любов йому потрібна.

Рекомендація: Кажіть: "Я тебе люблю" або обіймайте без приводу.

💥Будьте терплячими

Підлітковий період — це час експериментів і помилок.

Рекомендація: Пояснюйте, що помилки — це нормально, якщо з них робляться висновки.

💥Не нав’язуйте своїх рішень

Дозвольте підлітку самостійно обирати свій шлях.

Рекомендація: Замість "Ти повинен(а)" спробуйте сказати: "Як ти вважаєш, який варіант кращий?"

💥Запитуйте їхню думку

Дайте підлітку відчути, що його(її) точка зору важлива.

Рекомендація: Запитайте: "Що ти думаєш про це?"

💥 Підтримуйте інтерес до їхніх захоплень

Навіть якщо вам не подобається їхнє хобі, проявляйте інтерес.

Рекомендація: Попросіть розповісти більше про улюблену музику чи гру.

💥 Уникайте надмірного контролю

Замість того, щоб постійно перевіряти, довіряйте дитині.

Рекомендація: Запитайте: "Чи потрібна тобі моя допомога, чи ти впораєшся сам(а)?"

💥Будьте позитивним прикладом

Поведінка батьків є орієнтиром для підлітків.

Рекомендація: Показуйте, як ви справляєтеся зі стресом чи приймаєте рішення.

💥Говоріть про власний досвід підліткового віку

Це допоможе підлітку відчути, що ви його(її) розумієте.

Рекомендація: Скажіть: "Я пам’ятаю, як у твоєму віці мені теж було складно".

💥Будьте доступними для розмов

Дитина повинна знати, що завжди може звернутися до вас.

Рекомендація: Скажіть: "Я завжди готовий(а) тебе вислухати, коли ти цього захочеш".

💥Підтримуйте їхню унікальність

Не порівнюйте з іншими, визнавайте їхні сильні сторони.

Рекомендація: Скажіть: "Я пишаюся тобою за те, що ти такий(така)".

💥 Будуйте стосунки на довірі, а не на страху

Довіра дає підліткам відчуття безпеки й прийняття.

Рекомендація: Уникайте погроз чи шантажу, замість цього будьте відкритими до розмов.

⚡️⚡️Цей матеріал підготовлено за працями: Джон Боулбі, Деніел Ґоулман, Томас Гордон, Сью Джонсон, Карол Двек.

Літні канікули — це пора безтурботності, пригод і теплих спогадів для наших дітей. Але не варто забувати про безпеку.

 Літні канікули — це пора безтурботності, пригод і теплих спогадів для наших дітей. Але не варто забувати про безпеку.

Перед тим як дитина вирушить у двір, на пляж чи в табір, варто спокійно поговорити з нею про важливі речі: де можна гуляти, з ким краще триматися поруч, як поводитися з незнайомими людьми і що робити в разі, якщо вона загубиться.

Якщо заплановані водні розваги, обов’язково нагадайте дитині про правила безпечної поведінки на воді. Навіть якщо вона вміє плавати — присутність дорослого поруч залишається обов’язковою.

Не менш важливо подбати про захист від сонця: капелюшки, вода і сонцезахисний крем стануть надійними супутниками влітку. І не забуваймо, що літо — чудова можливість навчити дитину самостійності. Поясніть їй, як діяти в різних ситуаціях, коли варто звернутися до дорослих по допомогу і як підтримувати з вами зв’язок.

Подбайте, щоб дитина завжди мала при собі записані номери телефонів і знала, як ними скористатися. А ще — навчіть її простим навичкам першої допомоги: це знання, яке може колись виявитися дуже цінним.

Важливо також не оминати тему інтернет-безпеки. Навіть влітку діти продовжують користуватися гаджетами, тож варто нагадати про обережність у соцмережах, правила поведінки в онлайн-грі та небезпеку поширення особистої інформації.

Ну і, звісно, літо — це ще й чудовий момент, щоб сформувати корисні звички в харчуванні. Запропонуйте дітям соковиті фрукти, свіжі овочі та смачні домашні напої замість газованих.

Найголовніше — це ваше спілкування з дітьми. Розмовляйте з ними щиро, з інтересом, з довірою. Нехай вони знають: будь-яке питання можна обговорити з вами, а будь-яку ситуацію — разом вирішити.

#безпекадітей #дитинство #діти #дитячііграшкиукраїна #длябатьків

СОРОМ ЗА ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ: поради батькам

 СОРОМ ЗА ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ: поради батькам

Правила, які допоможуть припинити турбуватися про думку оточення та сфокусуватися на потребах дитини

Якщо ваш малюк імпульсивний, часто впадає в істерики або поводиться нешанобливо, ви, напевно, відчуваєте сильне збентеження й сором перед іншими батьками. Пропонуємо кілька рекомендацій, які допоможуть вам угамувати негативні відчуття й розвинути відсутні навички в дітей.

Часто сором і збентеження є емоційною реакцією на деяке уявне несхвалення або засудження, а не на реальну поведінку дитини. Коли ваш малюк влаштовує істерики в магазині, а інші батьки при цьому дивляться на вас, вам здається, що вони вас засуджують або вважають поганими батьками, і від цього ви відчуваєте збентеження. Насправді найчастіше вони думають: «О боже, я пам'ятаю, як мій син раніше робив те ж саме» або «Як добре, що моя донька більше так не робить». Тому перше правило в боротьбі зі збентеженням говорить:

Правило № 1. Ви не можете читати думки інших людей

Коли дитина поводиться імпульсивно, а ви відчуваєте осуд тих, хто вас оточує, зрозумійте, що ви не можете читати думки інших людей. Якщо ви постійно намагаєтеся уявити, що думають інші люди, зазвичай ви бачите негатив. Коли ми мислимо негативно, то й думки інших ми інтерпретуємо в негативному світлі. У подібних ситуаціях ми не намагаємося знайти підтримку в тих, хто нас оточує, ми шукаємо в їх думках несхвалення, особливо, коли щось не так. Тому, якщо ви намагаєтеся здогадатися, що думають ваші сусіди, родичі або друзі, просто скажіть собі: «Я не вмію читати думки й не знаю, що думають інші». Зупиняйте свої думки про те, що вас засуджують. Це важливий крок на шляху до того, щоб спокійніше ставитися до неприємних ситуацій.

Правило № 2. Не приймайте погану поведінку дитини на свій рахунок

Пам'ятайте про те, що коли ваша дитина погано поводиться, то це її проблеми, а не ваші. Якщо ви збентежені, перелякані або роздратовані, постарайтеся зрозуміти потребу дитини в цей момент. Те, що думають інші, неважливе. Запитайте себе: «Що зараз потрібно моїй дитині?» Це питання дуже важливе для батьків, коли справа стосується поганої поведінки.

Сфокусуйте свою увагу на дитині. Коли вона поводиться імпульсивно, зазвичай це означає, що їй потрібна допомога. Ви знаєте свою дитину як ніхто інший, тому не бійтеся дати їй те, чого вона потребує. Іноді їй необхідна просто ваша увага, іноді – спокійна обстановка або ваше керівництво. В окремих випадках дитині потрібна ваша підтримка. Як би там не було, звертайте увагу на потреби малюка, а не на те, що думають про вас друзі, родичі чи знайомі.

Правило № 3. Не звинувачуйте себе й не вибачайтеся

Постарайтеся не звинувачувати себе, не вибачатися за погану поведінку дитини. Не дозволяйте іншим виступати з критикою на її адресу. Припустимо, ви в гостях, і дитина починає погано поводитися, кричить у відповідь на ваші зауваження. Не залучайте інших людей, щоб закликати малюка до адекватної поведінки. Якщо вони висловлюють дитині свою думку, скажіть їм: «Вибачте, але зараз дитина потребує моєї уваги» або «Зараз вона намагається привернути мою увагу». Використовуючи подібні фрази, ви не виправдовуєтеся й не захищаєтеся, а висловлюєте позитивні твердження.

Правило № 4. Сплануйте свою реакцію на поведінку дитини

Якщо ви заздалегідь поясните дитині наслідки її поганої поведінки, це вбереже вас від почуття збентеження й дозволить контролювати ситуацію. Припустимо, ви всією сім'єю йдете в гості. Перед виходом з дому скажіть: «Запам'ятай, якщо ти будеш сваритися, кричати або поводитися зухвало, ми негайно підемо додому, і ти будеш покарана за свою поведінку». Дитина відповідає, що зрозуміла вас, але в гостях все одно поводиться погано.

Перш за все, визнайте, що такі ситуації вас бентежать. Ви не можете нехтувати вашими почуттями, ви можете тільки навчити дитину поводитися добре, встановити їй правила та стежити за тим, щоб вона їх дотримувалася. Подивіться на це з такої позиції: ви можете займатися єдиноборствами й носити з собою газовий балончик, щоб захистити себе. Але якщо ви будете йти вночі безлюдною вулицею, ви все одно будете відчувати страх. Так само й у випадку поганої поведінки дитини: ви відчуваєте збентеження, але у вас повинен бути план того, як навчити її правильної поведінки.

У подібних ситуаціях не звинувачуйте себе. Скажіть господарям будинку, що вам необхідно піти, і йдіть додому. Не вибачайтеся перед ними за поведінку дитини. Якщо вона не завдала їм ніякої шкоди, її поведінка їх не стосується. Просто скажіть, що ви зателефонуєте пізніше, коли залагодите ситуацію.

Коли ми відчуваємо збентеження, ми відразу ж хочемо вибачитися перед тими, хто нас оточує. Це – нездорова реакція. Замість цього постарайтеся задовольнити потреби дитини, а господарям скажіть: «Мені шкода, що мій малюк так поводиться, але я буду вживати заходів».

Акцентуйте свою увагу на тому, що хоче від вас дитина, а не на тому, що від неї хочуть усі, хто вас оточує. Іноді вона просто вимагає вашої уваги. Чим більш уважні ви будете до неї в таких ситуаціях, тим менш сприйнятливі ви будете до критики інших.

Коли ви повертаєтеся додому після того, що сталося, уникайте розмов про те, що про вас подумали навколишні. Батьки зазвичай говорять: «На мене всі дивилися, як на божевільну! Тепер про мене будуть говорити!» Але це лише погіршить ситуацію. Необхідно бути обережними з такими негативними думками, тому що вони не дають нам сфокусуватися на дитині. Краще скажіть собі: «Я не можу змінити те, що трапилося, але я роблю все можливе, щоб це не повторилося в майбутньому». Подумки повторіть це кілька разів, що допоможе вам сфокусуватися на теперішньому моменті.

Правило № 5. Використовуйте стратегії уникнення та догляду

Якщо дитина схильна до імпульсивної поведінки, використовуйте стратегії уникнення та догляду. Це означає, що вам потрібно уникати людей і ситуацій, з якими малюк ще не навчився справлятися, а також уникати ситуацій, перед якими він виявляється безсилим.

У вихованні дітей, що мають проблеми з поведінкою, перед батьками стоять два важливі завдання: закінчувати кожен день без конфліктів і навчити дитину справлятися з важкими ситуаціями й вирішувати проблеми. Стратегія уникнення та догляду спрямована на вирішення першого завдання.

Ми уникаємо ситуацій, до яких дитина не готова, ми йдемо від ситуацій, в яких вона приголомшена настільки, що не може з ними впоратися. Не плутайте це з ситуаціями, коли ви вчите малюка справлятися з проблемами. Якщо дитина відчуває негативні емоції в супермаркеті, не беріть її з собою, поки вона не навчиться поводитися належним чином. Так само діє і стратегія відходу. Якщо в магазині в дитини трапляється істерика, виведіть її звідти, але при цьому навчіть її долати свої емоції в подібних ситуаціях.

Розглянемо на прикладі, як працюють стратегії уникнення та догляду. Уявіть, що ви з дитиною в гостях і не впевнені, чи зможете ви уникнути складної ситуації. Ви продумуєте план виходу на випадок поганої поведінки дитини. Це позбавить вас збентеження, оскільки ви будете готові до всього.

Головне – задовольнити потребу малюка на той момент і не втрачати контроль над ситуацією. Маючи у своєму арсеналі вищезгадані стратегії, ви більше не будете турбуватися про те, що думають інші, і сфокусуєте свою увагу на поведінці дитини.

Якщо з вами трапляються подібні ситуації, зрозумійте, що ви не можете уникнути своїх почуттів, але можете навчитися ними керувати.

https://childdevelop.com.ua/articles/parents/4537/

Коли батьки відчувають безпорадність

 Коли батьки відчувають безпорадність

Часто діти вибивають нас з колії. Вони можуть вести себе так, що їх батьки хапаються за голову. Дитина може пручатися, сперечатися, розкидати речі, всіляко перевіряти батьків на міцність. Може не ходити в школу, отримувати погані оцінки, красти. А чого варті дитячі істерики! Все це може перетворити сімейне життя в пекло, і глибоко зіпсувати відносини між батьками і дітьми.

Дитяча психологія говорить, що всі ці проблеми - лише верхівка айсберга інших, більш глобальних. Це може бути відсутність правил поведінки в сім'ї, вседозволеність, або навпаки, занадто суворе виховання. Це можуть бути реакції протесту, переживання важкої ситуації - розлучення батьків, конфлікти в школі. З кожним випадком порушення поведінки потрібно розбиратися окремо.

Але батьки часто виявляються в прострації, абсолютно не розуміючи, що робити! Батьки, навіть читають психологічну літературу, виявляються безпорадними перед криками, вимогами, істериками дитини. Що робити, коли дитина катається по підлозі? Які методики застосовувати? Які слова говорити? Часто мами і тата впадають в почуття провини ( «я поганий батько, не справляюся з вихованням»). Деякі батьки намагаються вирішити конфлікт силою, деякі - ображаються, уникаючи контакту з дитиною. І той і інший спосіб може допомогти припинити погану поведінку на короткий термін. Але не вирішить, а лише посилить проблему в перспективі.

Що ж робити? У таких випадках, на батьківських консультаціях, я питаю - на скільки років ви себе відчуваєте, коли сваритесь з дитиною? І часто отримую відповідь-на 5 років, на 7 років ... Тут то і криється головна біда батьків, які не відчувають себе дорослими. Чи не відчуває себе в силах вирішити ситуацію. Виходить сутичка двох дітей, не готових поступатися. Хто з дітей наполегливіше, той і виграв. До чого призведе таке спілкування до вирішення головних проблем?

Якщо батьки відчують себе на свої 25, 30, 40 років, візьмуть ситуацію, відповідальність в свої руки, то вони побачать перед собою не злого ворога, а просто дитину, якій потрібна допомога. Те ж саме і з проблемами виховання - тільки доросла людина може виробити в родині чітку і ясну систему правил, законів, рамок, і допомагати дітям дотримуватися їх.

Березін Ілля

Виклики та рішення у вихованні дітей у цифрову епоху

 Виклики та рішення у вихованні дітей у цифрову епоху

Технологічний прогрес призвів до того, що сьогодні технології впливають на всі сфери нашого життя. Такому впливу піддаються не тільки дорослі, а й діти. Дуже скоро наші діти стануть молодими людьми, які з дитинства розбираються в технологіях. Це може принести їм користь. Однак, якщо зараз не навчити дітей правильно використовувати технології, у майбутньому шкоди від них може бути більше.

Розглянемо кілька важливих порад, які допоможуть вам правильно застосовувати технології в навчанні і вихованні дітей.

У чому полягають труднощі виховання дітей у цифрову епоху

У сучасному світі батьки стикаються з безліччю труднощів, коли виховують дітей серед такого розмаїття технологій.

Переваги цифрових технологій очевидні, але разом з тим ми недостатньо підготовлені для того, щоб впоратися з їх недоліками. Тому, застосовуючи технології в навчанні дітей, ми піддаємо їх ризику.

Обмеження часу за екраном - це проблема не тільки дітей, а й дорослих. Не дивуйтеся, якщо ви будете обмежувати час дитини за комп'ютером, а вона відповість вам, щоб ви й самі менше сиділи за монітором.

Сьогодні кібербулінг стає все більш поширеним явищем. Але, на жаль, ми досі не знаємо, як захистити від нього дітей. Найчастіше в таких випадках батьки змушують дитину видалити сторінку в соціальній мережі. Однак це не гарантує вирішення проблеми.

Тенденція ставити і збирати «лайки» під фотографіями і постами може викликати у дітей емоційну залежність. Вона може вийти з-під контролю, якщо не звертати на це уваги.

Інтернет настільки переповнений інформацією, що іноді буває важко контролювати, який контент переглядає дитина. Досить кількох кліків миші, щоб дитина потрапила на сайт непристойного змісту.

Як ефективно виховувати дитину в цифровому світі

Розглянемо кілька порад, які допоможуть вам виховувати дитину в епоху цифрових технологій.

1. Більше часу проводьте всією сім'єю і розумно скорочуйте час за екраном.

Більшість занять за комп'ютером будуть сприяти загальному розвитку дитини. Переконайтеся, що ви встановили розумні обмеження у використанні гаджетів для своїх дітей. Компенсуйте цей час сімейними заняттями, іграми, читанням тощо. Це буде сприяти загальному розвитку дитини.

2. Плануйте перегляд телебачення та інтернет-сайтів для всієї родини

У повсякденному житті важливо дотримуватися балансу між усіма видами діяльності. Навіть якщо трохи збільшити час на перегляд телевізора або інтернет-серфінг, у вас може не залишитися часу на інші важливі справи.

3. Стати хорошим прикладом для наслідування

Діти краще засвоюють урок із вчинків батьків, ніж з їх слів. Батьки - це перші вчителі в житті дитини, тому переконайтеся, що ви є хорошим прикладом для наслідування для своєї дитини. Обмежте для себе використання соціальних мереж - це дуже ефективний метод, якщо ви хочете, щоб ваша дитина вчинила так само.

4. Ніколи не користуйтеся телефоном, щоб заспокоїти дитину

Останнім часом батьки часто дають дитині смартфон, щоб заспокоїти її. Якщо дитина впадає в істерику або виходить з-під контролю, батьки включають їй мультфільм або гру на смартфоні. Однак в довгостроковій перспективі це може стати проблемою.

5. Спілкуйтеся з дитиною

Регулярне живе спілкування з дитиною допомагає батькам краще розуміти її. Також живе спілкування допомагає дитині розвивати мовні навички.

6. Створіть удома зону, вільну від гаджетів

Якщо ви домовитеся з сім'єю не використовувати гаджети в певних місцях будинку або в певних ситуаціях (наприклад, під час прийому їжі, сімейних зустрічей тощо) - це допоможе обмежити час, проведений за екраном. Почніть з того, що вимикайте телевізор і відкладайте в бік смартфони під час їжі або сімейного спілкування. Це допоможе дітям і батькам не відволікатися від прийому їжі або бесід. Можливо, ви помічали, що іноді діти навіть не пам'ятають, що їли на вечерю, тому що були занадто захоплені листуванням у соціальних мережах або переглядом телепрограми.

7. Співпрацюйте зі шкільними вчителями дитини

Батьки і вчителі повинні співпрацювати, щоб навчити дитину відповідально використовувати цифрові технології. Багато шкіл сьогодні використовують різні методи онлайн-навчання. Батьки повинні підтримувати вчителів у використанні таких методів і використовувати їх вдома, при цьому контролюючи дітей належним чином.

Як контролювати дітей у цифрову епоху

Виховання дітей у цифрову епоху може виявитися непростим завданням, але немає нічого неможливого. Розглянемо кілька порад, як ви можете контролювати дитину у використанні цифрових технологій.

Переконайтеся, що ви використовуєте налаштування, які обмежують доступ дитини до контенту, що не прийнятний для неї за віком.

Вкрай важливо пояснити дитині, наскільки небезпечні інтернет-шахрайство або ситуації, коли хтось пише їм повідомлення сексуального характеру.

Постарайтеся не бути занадто різкими з дітьми. Діти неминуче роблять помилки, використовуючи соціальні мережі. Батьки повинні тактовно поводитися в таких ситуаціях і намагатися перетворити такі помилки на урок для дітей.

У разі кібербулінгу або інших серйозних ситуацій можуть знадобитися рішучі дії. Слідкуйте за історією браузера дитини і її поведінкою. Якщо буде потрібно, зверніться за професійною допомогою.

Розвиток дитини