Батькам підлітків (слова підтримки від Світлани Ройз)

                              Батькам підлітків (слова підтримки від Світлани Ройз)

Я хотіла сказати слова в підтримку батьків підлітків. Бо бути батьками – взагалі складна роль. А бути батьками підлітків, ще й під час війни -  випробування. Буде багато слів на різні теми. Іноді я жартома кажу сину, який спостерігає за тим, як я роблю "вдих і видих" поруч із молодшою донькою (прекрасною мудрою сильною передпідліткою) - мені ще протриматись  років 5 :-).

Колись на курсах для батьків я розповідала, що дорослішання дітей, саме цей етап – найбільш рефлексивний для самих дорослих і найбільш «про нас». 

Бо він нам показує, яка насправді наша самооцінка, наскільки ми можемо витримати емоційне навантаження, і наскільки ми маємо свій власний сенс. Сенс - окрім наших дітей.

☀️ Всі діти проходять пубертат по-своєму. Не у всіх криза проявляєтиметься гостро. Не у всіх родинах будуть виникати труднощі. 

Дорослішання дівчат і хлопців відбувається по-різному. І саме з мамами переживається по-різному.

☀️ Я вже писала, що особливість дорослішання дітей під час війни – згідно з результатами досліджень – можливий деякий регрес і прояви більш залежної від батьків поведінки. Це для них самих складно. 

☀️ Підліткова криза в теорії вікової психології проходить в двох формах – криза залежності і криза незалежності.

Криза незалежності – проявлена, бунтівна, як раз і дає підліткам відчути свою силу, шукати своє місце. Але це ж «незалежність» в першу чергу від нас. 

☀️ Коли доньці було 8-9 років, я її попередила, що настане час, коли я можу її бісити. Коли все в мені може починати її дратувати. І вона може почати мене соромитись. Я це розумію і витримаю.

Зараз їй 11 і вона пригадує це: дякую, що ти мене попередила. У тебе теж так було?

І головне – я це трймаю в фокусі - для себе. І намагаюсь не приймати на свій рахунок. Це ставлення не до мене – а до моєї ролі, моєї «значущості», моєї влади.

Ядро наших стосунків залишається неушкодженим. 

Я постійно нагадую собі і іншим батькам – чи відчуваєте ви «ядро» ваших стосунків з дитиною? Важливо робити все, щоб його не втратити.

☀️ Найчастіше запитання батьків, з якими я спілкуюсь: що я роблю не так?

 Іноді нам дійсно не вистачає сил, мудрості, терпіння, знань в спілкуванні з дітьми.

А іноді – ми все робимо «так» і все з нами так. Просто наші діти «відштовхуються» від нас в свою дорослість.

Бути тим, від кого відштовхуються – складно, бо виникає відчуття, і виглядає так, що  тебе саме відштовхують. І це дійсно боляче.

Але їм потрібна ця дистанція, щоб побачити себе. 

☀️ Якщо підлітки дозволяють собі проявити назовні те, що вони думають та відчувають – це ще те випробування для самооцінки батьків. Але якщо вони щось відчувають і проявляють - це означає, що вони довіряють нашій силі. 

Одна з ознак підліткової кризи – знецінення. Вони мають зменшити нашу роль для себе. 

Ми можемо переставати бути не тільки ідеальними для них, а й взагалі вони можуть соромитись нашої зовнішності, наших проявів, наших звичок.

Я ще раз нагадаю, що прошу батьків пам’ятати - це «не про нас». Це про нашу «ідеальну роль». 

Вони мають скинути нас з п’єдесталу. Бо інакше ми можемо своєю значущістю заслоняти їм їх власну дорогу.

☀️ І так, вони можуть бути найтоксичнішими критиками. І це крутий тренінг для роботи зі своєю самооцінкою для нас. Зі своєю власною авторитетністю.

Іноді нам доводиться казати: "я це витримаю. Але я не дозволяю так поводитись із собою".

Лімбічна система підлітків гіперактивована – це робить їх реактивними, але й гіперпильними, гіперуважними – вони відчувають своїми чутливими антенами всі наші вразливості і стрибають по них.

Вони оголено вразливі – і намагаються розмістити свій біль, свою одинокість, свій супротив в нас.

Скидають в нас, як в електричному заземленні залишки заряду. Щоб самим витримати напруження.

І ми потребуємо все більшого заземлення і все більшого відчуття своїх кордонів – саме для себе. Іноді я нагадую собі - я Земля. 

Якось я в розмові з батьками підлітка зізналась, що моя самоповага, яку я плекаю поруч  із дитиною – переростає в відчуття авторитетності і поваги для самої дитини.

…Але все це не заважає дітям нами пишатись і іноді навіть вважати рольовою моделлю для себе.

☀️ Я нагадую собі і нагадую тим батькам, які поруч: ми можемо бути ще більш вразливими, якщо колись давно не прийняли для себе знання - я не ідеальна мама\тато. Але я й точно не погана. Я достатньо хороша мама\тато – яка робить все, що можливо.

Але складність в тому, що ми не знаємо насправді – що саме важливо і скільки важливо. Ми постійно з кожною дитиною це «намацуємо».

☀️ Я провела експеримент – питала протягом тижня у доньки: що найважливішого відбувалось із нею в цей день. Вона відповідала: коли ми разом читали, грали в настілки, дивились фільми, готували, розмовляли.

Саме для неї – найважливіше було: «разом». І кожного дня я пропоную це «разом». Поки у дитини є бажання – важливо насити її цим, створити звичку. У кожної дитини це «найважливіше» - буде своїм.

Окрім цього я запропонувала, щоб у нас були 5 хвилин відвертих розмов кожного дня. Коли вона мене може про все запитати і я її можу запитати. Вона обирає час, коли готова (а я кажу, коли є час у мене). окреслюю 5 хвилин.. Але зазвичай, ці розмови тривають довше. І я тримаюсь, щоб слухати. Слухати. Слухати. Говорити тільки, коли мене дійсно питають.

☀️ Мені цікаво спостерігати за своїми відчуттями та реакціями поруч з донькою, що дорослішає. Це точно переживається інакше, ніж із сином.

Я зрозуміла, звідки в казках з’явився образ мачухи. Це крутезна метафора. Мачуха - це можливо, частина Мами поруч з дівчиною, яка розквітає.

 Коли раніше ти гуляла з донечкою, всі казали, звертаючись до неї: яка у тебе красива\молода мама. І раптом все змінюється – починають казати: яка у вас красива донька. І поруч із дівчиною, що стає жінкою, ти можеш відчувати, що старішаєш. Відходиш на другий план. 

У відвертих розмовах з мамами підліток, коли я саме  це відчуваю, я прояснюю – ревнощі до дівчини, що розквітає, нормальні. 

Це наче казкове дзеркало, яке постійно казало, що ти найголовніша королева в своєму «королівстві», і раптом воно каже – що зараз найчарівніша красуня – інша.

і жінка може ставати перед неусвідомленим вибором – стати «мачухою», яку дівчина починає дратувати, яку хочеться знецінити, зробити так, щоб вас не порівнювали, щоб час зупинився. Чи яку ти неусвідомлено тримаєш "подалі", "заморожуєш" її жіночність. 

Чи є можливість - відчути себе Королевою матір'ю. Яка знає своє місце – на своєму «троні», впевнена в своїй красі, силі, мудрості, не знецінює себе, не молодиться, приймає свій вік та статус. І допомагає доньці стати «королевою» в її власному житті. Наче дає право на цей розквіт. 

☀️ Раптом діти, які намагались триматись ближче до нас, починають закриватись в своїй кімнаті, не хочуть з нами ходити на події, в яких ми постійно бачили їх супутниками. Не дають втручатись в їх справи.  Не дозволяють про них писати чи публікувати фото – а це було нашим нарцисичним розширенням.  

Ми маємо знов шукати свій власний сенс. 

Хто ми, коли дитина остаточно перерізає пуповину І більше не потребує стільки залучення? Хто ми, окремо від наших дітей?...

Підлітковий вік наших дітей – не обов’язково буде випробуванням для нас, не обов’язково буде складно. Але він для нас самих дійсно може стати етапом дорослішання та й знайомства із собою. Це і для нас «перехідний етап»

І ми всі з ним впораємось 

Дякую, що прочитали такий величезний текст. Не хотіла розбивати його на частини.

Світлана Ройз

ЯК НАВЧИТИ ДІТЕЙ КОНТРОЛЮВАТИ СВОЇ СПОНУКАННЯ

 ЯК НАВЧИТИ ДІТЕЙ КОНТРОЛЮВАТИ СВОЇ СПОНУКАННЯ

Більшість проблем з поведінкою дитини є наслідком відсутності в неї належного контролю над спонуканнями (так званого імпульс-контролю).

Якщо ваша шестирічна дитина часто розпускає руки, а шістнадцятирічний син потрапляє в неприємності через свої колючі висловлювання, у них, імовірно, існують проблеми з контролем над спонуканнями.

Розвиток здатності контролювати свої пориви вимагає різноманітних навичок. Більшість дітей розвивають необхідний контроль повільно, протягом певного часу. Ви можете допомогти дитині розвинути ці навички за допомогою різних стратегій дисципліни.

1. Навчайте дітей розпізнавати та контролювати власні емоції. Коли діти розуміють різницю між емоціями й поведінкою, це допомагає їм контролювати свої спонукання. Дитина, яка розуміє, що відчувати злість – це нормально, але при цьому бити іншу людину неприпустимо, знає, що в неї є вибір у тому, як упоратись зі своїми почуттями, не реагуючи імпульсивно й не заподіюючи біль іншій людині.

2. Навчайте дітей уміння слухати. Іноді діти поводяться імпульсивно, бо просто не вислуховують указівки й настанови. Ще до того, як ви закінчуєте речення, вони встають і втікають, не почувши головного з того, що ви хотіли сказати. Вчіть дитину вислуховувати інструкції до кінця й, перед тим, як діяти, повторювати їх для надійності.

3. Навчайте навичок вирішення проблем. Коли діти володіють навичками вирішення проблем, вони вчаться спочатку думати, а потім діяти. Учіть дитину знаходити кілька рішень однієї задачі, а потім аналізувати, яке з них може дати кращий результат. Тоді замість того, щоб одразу ж бити однолітка, який вліз у гру без черги, дитина зможе придумати кілька різних способів реакції більш миролюбного характеру.

4. Навчайте навичок управління гнівом. Відсутність «імунітету» до невиправданих очікувань і різного роду невдач може негативно впливати на контроль над спонуканнями. Учіть дитину скеровувати власний гнів, щоб вона вміла 

 Заспокоюватись у хвилини засмучення й негативних емоцій. Вона навряд чи стане шукати реванш, ламати речі або завдавати біль іншим людям, якщо буде глибоко розуміти руйнівну силу свого гніву та значення внутрішньої роботи над управлінням цим потужним почуттям.

5. Установіть домашні правила. Чіткі правила допомагають дітям краще зрозуміти те, чого від них очікують. Коли діти знають, що бити інших людей не можна, вони не будуть лізти в бійку. Визначте чіткі негативні наслідки за порушення правил, і ваша дитина буде рідше порушувати їх. 

6. Складіть розклад і сплануйте кожний день. Спланований день допомагає домагатись послідовності й систематичності у стратегіях дисципліни. Коли діти знають, чого очікувати, це знижує ймовірність хаосу й можливостей для імпульсивної поведінки. Виробіть чіткі обмеження й часто повторюйте правила. Коли щоразу, ідучи в магазин, ви кажете дитині: «Ти повинен тримати мене за руку при переході через дорогу», вона навряд чи стане втікати від вас на небезпечній ділянці вулиці.

7. Практикуйте відстрочене задоволення. Допоможіть дитині навчитись на якийсь час відкладати отримання задоволення. Іноді батьки до останнього моменту не розповідають дітям про майбутні розваги й сюрпризи, бо знають, що дитина буде дошкуляти їм проханнями отримати це негайно.

Проте діти повинні мати можливість практикувати терпляче очікування. Жетонна система винагороди, наприклад, може стати чудовим способом практики відстрочення задоволення.

8. Демонструйте належну поведінку на власному прикладі. Дитина багато дізнається про контроль над спонуканнями, спостерігаючи за батьками. Показуйте на власному прикладі зразок терплячого очікування й відстроченого задоволення. Учіть дитину внутрішнього діалогу, вимовляйте вголос свої думки й коментарі, перебуваючи в стані очікування чого-небудь, а також звертайтеся з ними до дитини. Розвинувши свій власний внутрішній діалог, дитина буде легше скеровувати свої спонукання.

9. Заохочуйте фізичну активність. Коли діти фізично активні, вони краще скеровують свої імпульси. Якщо ж діти є згустком нерозтраченої енергії, вони діють не замислюючись. Заохочуйте фізичні вправи й помірну активність, щоб діти росли фізично та психічно здоровими.

10. Грайте в ігри, що розвивають здатність контролювати спонукання. Ігри дозволяють дитині практикувати контроль над

спонуканнями весело й цікаво. Наприклад, такі ігри як «Море хвилюється раз», «Світлофор», «Повторюй за лідером» припускають використання імпульс-контролю. Існує дослідження Стенфордського університету, яке показує, що ігри, які розвивають пам'ять, також покращують контроль над спонуканнями. 

ВАЖЛИВЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО ВСІХ БАТЬКІВ:

 ВАЖЛИВЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО ВСІХ БАТЬКІВ:

 • Не давайте дитині всього, що вона хоче. Вона повинна знати, що життя – це не нескінченний список бажань, а вміння цінувати те, що маєш.

 • Не смійтеся, коли дитина говорить образливі слова. Вона може вирости з переконанням, що зневага до інших – це весело і нормально.

 • Не залишайте без уваги її погану поведінку. Якщо сьогодні вона не навчиться відповідальності, то завтра повірить, що у світі немає ні правил, ні наслідків.

 • Не прибирайте за дитиною всі її помилки. Нехай зрозуміє, що кожен сам несе відповідальність за свої вчинки.

 • Не дозволяйте їй дивитися все без розбору. Дитинство – це час для чистоти душі, а не для спотвореної реальності з екрана.

 • Не давайте гроші лише тому, що вона просить. Легкі гроші вчать не працювати, а брати. А коли не буде кому дати – що тоді?

 • Не ставайте на її бік, коли вона ображає сусідів, учителів чи поліцію. Якщо сьогодні вона думає, що завжди права, то завтра вона перестане поважати будь-кого, навіть вас.

 • Не залишайте дитину вдома, коли йдете до церкви. Інакше вона може вирости, думаючи, що Бог – це не про неї, що духовність не має значення.

Виховання – це не про слова, а про вчинки. Нехай наша любов не засліплює, а допомагає виростити сильних, чесних і відповідальних людей.

Чотири стилі сімейного виховання Е. Маккобі та Дж. Мартіна

 ДИТЯЧА ПСИХОЛОГІЯ

Чотири стилі сімейного виховання Е. Маккобі та Дж. Мартіна

АВТОРИТЕТНЕ ВИХОВАННЯ

Загалом, діти, як правило, розвивають більшу компетентність та впевненість у собі, коли батьки мають високі, але розумні та послідовні очікування щодо поведінки дітей, добре спілкуються з ними, теплі та чуйні та використовують міркування, а не примус для керівництва поведінкою дітей. Цей вид батьківського стилю був описаний як авторитетний. Батьки, які використовують цей стиль, підтримують і виявляють інтерес до діяльності своїх дітей, але не владні і дозволяють дітям робити конструктивні помилки. Цей підхід «ніжного вчителя» вважається найбільш оптимальним стилем виховання для використання в західних культурах. Діти, чиї батьки використовують авторитетний стиль, взагалі щасливі, здатні і успішні.

АВТОРИТАРНЕ ВИХОВАННЯ

Батьки, які використовують авторитарний («жорсткий правитель») підхід, відрізняються низькою підтримкою і високою вимогливістю. Ці батьки очікують і вимагають послуху, оскільки вони «відповідальні» і вони не дають жодних пояснень своїм розпорядженням. [4] Батьки також забезпечують впорядковане та структуроване середовище з чітко прописаними правилами.

Багато хто зробить висновок, що це стиль виховання, який використовують суворі тітки і дядько Гаррі Поттера, і мстива мачуха Попелюшки. Діти, вирощені в оточенні, використовуючи авторитарний підхід, швидше за все, будуть слухняними та досвідченими, але оцінюють менше щастя, соціальної компетентності та самооцінки.

ІНДИФЕРЕНТНИЙ СТИЛЬ ВИХОВАННЯ

Це недбалий підхід до виховання дітей. Він притаманний батькам, які занадто зайняті власними проблемами і не можуть задовольнити мінімальні потреби дітей. Вони емоційно віддалені від дітей, проявляють дуже мало любові і не замислюються над вихованням дітей. Така байдужість батьків сприяє розвитку у дітей недовіри до оточуючих, неспокою і стресу. Це пов’язано з відсутністю підтримки з боку сім’ї і поганим вихованням. Дітям, чиї батьки практикують індиферентний стиль виховання, часто важко побудувати значимі і цінні відносини. Вони воліють дбати про себе і розраховувати тільки на себе.

ЛІБЕРАЛЬНИЙ СТИЛЬ 

Передбачає дуже низький рівень вимог до дітей, однак відкритість для спілкування. Ліберальні батьки — нетрадиційні й поблажливі до дітей. Вони рідко вимагають від дітей зрілої поведінки і намагаються уникати конфліктів.

Батьки, які слідують ліберальному стилю, часто суперечливі в установці правил, але зазвичай дуже дбайливі. Вони використовують підкуп, щоб домогтися потрібної поведінки від дитини. Дітей, яких виховують ліберальні батьки, часто називають «розпещеними». Інакше кажучи, вони можуть роздобути все, що захочуть від батьків, провокуючи їх. Вони ростуть з браком самодисципліни, нерозвиненими соціальними та комунікативними навичками, дуже егоїстичними і невпевненими у собі. Недавні дослідження показали зв’язок між ліберальним стилем виховання і зловживанням наркотиками і алкоголем. У таких батьків не вистачає терпіння і часу на дітей, тому вони воліють підкуповувати їх подарунками. Характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо. Оскільки суб’єктивна картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не виконують батьки, вони шукають інших авторитетів, які часто суперечать один одному. Невизначеність суб’єктивних орієнтирів знижує самооцінку особистості, породжує почуття безпомічності, неспроможності знайти свій шлях у житті. І в таких умовах ліберальна позиція батьків сприймається підлітками як відстороненість, байдужість, навіть як егоїзм. «Їм немає діла до мене!» – думають у таких випадках діти. Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її обмеження (Джерело  @Розвиток дитини).

#дитяча_психологія #дитячапсихологія #психолог #дитячий_психолог #виховання 

Контрзалежність vs. Співзалежність: два полюси однієї травми

 Контрзалежність vs. Співзалежність: два полюси однієї травми

Чому одні люди розчиняються у стосунках і бояться самотності, а інші втікають від близькості, щойно вона стає глибшою?

Співзалежність і контрзалежність – дві сторони однієї монети. Обидві стратегії формуються у відповідь на травматичний досвід прив’язаності, коли стосунки у ранньому віці були нестабільними чи контролюючими.

📛 Контрзалежність: бунт проти вразливості

Контрзалежна людина прагне абсолютної самодостатності та уникає глибоких стосунків. Її внутрішній сценарій: «Мені ніхто не потрібен, я впораюся сам». Але під цим ховається страх емоційної близькості, оскільки в дитинстві залежність означала біль або втрату контролю.

🛑 Ознаки контрзалежності

▪ Труднощі з довірою: близькість сприймається як загроза.

▪ Самотність навіть у стосунках: партнер ніби є, але глибокого контакту – немає.

▪ Страх потребувати когось: звернутися по допомогу – рівнозначно слабкості.

▪ Швидке емоційне «вигорання» у стосунках: як тільки зв'язок стає тіснішим, з’являється дистанція або холодність.

▪ Гостра потреба у контролі: бажання все вирішувати самостійно, уникати ситуацій, де доводиться покладатися на когось.

📛 Співзалежність: злиття замість близькості

Співзалежна людина будує стосунки через жертовність та самозабуття, бо несвідомо вірить: «Якщо я потрібен(на), мене не покинуть». Такі люди часто несвідомо обирають партнерів, які емоційно недоступні або потребують «рятування».

🛑 Ознаки співзалежності

▪ Страх бути покинутим: людина залишається у стосунках навіть ціною власного благополуччя.

▪ Розмиті особисті межі: важко сказати «ні», бо чужі потреби завжди важливіші.

▪ Відчуття власної цінності через іншого: «Якщо я не потрібен, я ніхто».

▪ Глибокий внутрішній страх самотності: навіть якщо стосунки руйнівні, розрив здається нестерпним.

▪ Роль «рятівника»: постійне розв’язання чужих проблем на шкоду собі.

⚖ Що спільного?

І контрзалежні, і співзалежні люди формують свою ідентичність через стосунки, але крайніми способами. Одні розчиняються у партнері, інші тікають від зв’язку, але і ті, й інші орієнтовані не на власні потреби, а на динаміку взаємин. У центрі - не рівноправний контакт, а стратегія виживання.

💡 Що з цим робити?

Контрзалежність і співзалежність – це глибокі механізми, які часто діють несвідомо. Людина може не помічати, як уникає близькості чи розчиняється в стосунках, вважаючи це своєю «нормою». Саморефлексія важлива, але для глибоких змін зазвичай потрібна терапевтична підтримка.

Якщо індивідуальна терапія поки лякає, можна почати з групового формату. Зцілення починається там, де є вибір: не бігти, не чіплятися, а будувати рівноправний зв’язок без страху втратити себе.

©️ Психологиня Анна Воливода

Обов'язки батьків

 Відповідно до законодавства України, батьки або особи, які їх замінюють, мають право та обов’язок виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечувати освіту та готувати до самостійного життя (ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 150 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про освіту» батьки здобувачів освіти зобов’язані:

✅виховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих і довкілля;

✅сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання;

✅поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу;

✅дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя;

✅формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій, різного соціального походження, сімейного та майнового стану;

✅настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства.

👉Відповідно до ст. 9 Закону України «Про освіту» формами здобуття освіти є: індивідуальна (екстернатна, ‼️СІМЕЙНА (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві) та ін.

Статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей -тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, керуючись вищевикладеним:

1️⃣Батьки зобов’язані виховувати у дітей повагу до законних інтересів  учасників освітнього процесу. Відповідальність за зневажливу поведінку дитини щодо педагогічних працівників, однокласників, одногрупників тощо несуть саме батьки.

2️⃣Батьки своїм власним прикладом мають утверджувати в дітях повагу до суспільної моралі.

3️⃣Батьки зобов’язані піклуватися про духовний і моральний розвиток дитини.

4️⃣У разі неналежної поведінки дитини в суспільстві батьки несуть відповідальність за невжиття необхідних заходів для створення належних умов розвитку її природних здібностей.

5️⃣Батьки мають враховувати, що законом передбачені такі форми здобуття освіти, як екстернатна та сімейна. У разі вибору сімейної форми освіти батьки самостійно організовують освітній процес. Таким чином, якщо вони не справляються з вихованням дитини, яка не виявляє поваги до учасників освітнього процесу, вони мають правові підстави перевести її на сімейну форму навчання.

З повагою - юрист, психолог Лілія Орел

ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ

 ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ

Відповідно до законодавства України, батьки або особи, які їх замінюють, мають право та обов’язок виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечувати освіту та готувати до самостійного життя (ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 150 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про освіту» батьки здобувачів освіти зобов’язані:

✅виховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих і довкілля;

✅сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання;

✅поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу;

✅дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя;

✅формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій, різного соціального походження, сімейного та майнового стану;

✅настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства.

👉Відповідно до ст. 9 Закону України «Про освіту» формами здобуття освіти є: індивідуальна (екстернатна, ‼️СІМЕЙНА (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві) та ін.

Статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей -тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, керуючись вищевикладеним:

1️⃣Батьки зобов’язані виховувати у дітей повагу до законних інтересів  учасників освітнього процесу. Відповідальність за зневажливу поведінку дитини щодо педагогічних працівників, однокласників, одногрупників тощо несуть саме батьки.

2️⃣Батьки своїм власним прикладом мають утверджувати в дітях повагу до суспільної моралі.

3️⃣Батьки зобов’язані піклуватися про духовний і моральний розвиток дитини.

4️⃣У разі неналежної поведінки дитини в суспільстві батьки несуть відповідальність за невжиття необхідних заходів для створення належних умов розвитку її природних здібностей.

5️⃣Батьки мають враховувати, що законом передбачені такі форми здобуття освіти, як екстернатна та сімейна. У разі вибору сімейної форми освіти батьки самостійно організовують освітній процес. Таким чином, якщо вони не справляються з вихованням дитини, яка не виявляє поваги до учасників освітнього процесу, вони мають правові підстави перевести її на сімейну форму навчання.

З повагою - юрист, психолог Лілія Орел

 ❗️Домашнє насильство над дітьми: види та наслідки

Жорстоке поводження з дітьми та нехтування їхніми інтересами може набувати різних форм, але завжди призводить до серйозних наслідків: шкоди здоров’ю, порушення розвитку, проблем із соціалізацією, а в окремих випадках – загрози життю чи навіть смерті.

Одна з головних проблем – постраждалі часто не усвідомлюють, що над ними чиниться насильство. Погрози, контроль, приниження поступово стають "нормою".

Види насильства:

⚠️ Фізичне;

⚠️ Психологічне;

⚠️ Економічне;

⚠️ Сексуальне.

❌ Перебувати під фізичним, психологічним, сексуальним або економічним тиском кривдника – не норма!

📌 Яка відповідальність за домашнє насильство? (відповідно до статті 173² Кодексу України про адміністративні правопорушення):

▪️ штраф від 340 до 1360 грн;

▪️ громадські роботи (30-50 годин);

▪️ адміністративний арешт (до 15 діб).

📌 За систематичне насильство передбачена кримінальна відповідальність:

▪️громадські роботи від 150 до 240 годин;

▪️арешт до 6 місяців;

▪️обмеження волі до 5 років;

▪️позбавлення волі до 2 років.

📞 Куди звертатися, якщо ви стали жертвою насильства?

🔹урядовий центр з протидії насильству – 15-47

🔹Ла Страда «Гаряча лінія» для дітей: 0-800 – 500-225, 116-111 (з мобільного);

🔹Ла Страда «Гаряча лінія» по запобіганню домашнього насильства: 0-800-500-005, 116-123 (з мобільного);

🔹"Гарячу лінію" безоплатної правової допомоги: 0-800-213-103;

🔹мобільні бригади соціально-психологічної допомоги.

Что делать с неконтактными детьми: советы для родителей и педагогов

 Что делать с неконтактными детьми: советы для родителей и педагогов

#детская_психология #работа_с_детьми 

Неконтактные дети могут испытывать трудности в общении из-за разных причин. Вот несколько советов по помощи таким детям.

📎Создайте безопасное пространство

Обеспечьте ребенку комфортную обстановку без критики. Поддержка и понимание взрослых важны для установления доверия.

📎Уважайте границы

Не заставляйте ребенка общаться, если он не готов. Дайте ему возможность взаимодействовать в собственном темпе.

📎Поощряйте малые шаги

Начните с простых действий — поздороваться или задать один вопрос. Хвалите его за любые усилия.

📎Используйте игры

Подбирайте игры, которые требуют взаимодействия. Это сделает общение более естественным и непринужденным.

📎Проводите совместное время

Занимайтесь тем, что интересно ребенку, будь то чтение, рисование или спорт. Это укрепит ваше доверие.

📎Обсуждайте эмоции

Помогите ребенку научиться выражать свои чувства через рисунки или рассказы. Дайте понять, что это нормально — испытывать страх или сомнения.

📎Обратитесь к специалисту

Если тревожность сохраняется, подумайте о консультации с психологом. Профессионал подскажет пути решения проблем с общением.

Работа с неконтактными детьми требует терпения и индивидуального подхода. Ваша поддержка важна для их раскрытия и социализации. Помните, что каждый ребенок уникален, и важно показать ему, что он не одинок.

ЩО РОБИТИ ІЗ ВНУТРІШНЬОЮ ТА ЗОВНІШНЬОЮ АГРЕСІЄЮ?

 ЩО РОБИТИ ІЗ ВНУТРІШНЬОЮ ТА ЗОВНІШНЬОЮ АГРЕСІЄЮ?

Злість – одна з емоцій, яку часто позначають як «небажана», «негативна», «шкідлива» тощо. Втім, це не зовсім правильна позиція. Злість, як і усі інші емоції, дана нам природою. І має, відповідно, свою функцію – активізувати усі резерви організму для реакції на небезпеку. Агресія є поведінковим наслідком злості. Її мета – це вберегти цілісність організму, психіки, через напад на джерело небезпеки. Відтак, і агресія насправді не є чимось завжди негативним. 

Інша справа, що через розвинену свідомість, люди здатні реагувати злістю та агресією не лише на справді загрозливі речі, але й на те, що мозок сприймає як загрозу. 

Також важливо знати, що в стані агресії практично неможливо контролювати свою поведінку, думати про наслідки, аналізувати, чим це обернеться.

Буває також, що агресія спрямована не ззовні, на інших людей та обʼєкти, а всередину, на себе.

Що з цим робити?

😇Передусім, якщо ви не маєте складнощів із регуляцією злості, не зриваєтеся на близьких, ваша агресія не призводить до ушкоджень майна або інших осіб – навряд чи є потреба щось робити узагалі. Наступні частини можете почитати для самоосвіти. 

✅Злитися і мати агресію до ворогів – цілком нормальна реакція.

👹Якщо ви маєте складнощі з контролем агресії, слід спробувати кілька наступних технік. Якщо не спрацює – зверніться за консультаціями до психологів. Вони допоможуть опанувати цей стан. 

🌡️Навчіться користуватися «градусником злості». Агресивна поведінка виникає, коли «градус» злості досягає певного рівня, такої собі «точки неповернення». Якщо уявити собі 100-градусну шкалу, то для когось це може бути 70, для когось 50 чи 80 градусів. Спробуйте оцінити, при злості якого «градусу» у вас виникає імпульс до агресивної поведінки. 

Далі пробуйте відстежувати, як ваша злість наростає, і як підвищується її «градус». 

В момент, коли ви відчуваєте, що злість починає наближатися до «точки неповернення», слід дати мозку можливість перехопити контроль.